Page 59 - 4269

1925 р. – М. М. Лузін та І. І. Привалов дослідили проблему граничних властивостей
аналітичних функцій.

1925 р. – Дж. фон Нейман сформулював аксіоматичну теорію множин.
В. К. Гейзенберг (фізик-теоретик) побудував теорію нескінченних матриць, покладених
ним у основу створення матричної механіки. Дж. Р. Керсон (або Карсон) обґрунтував
операційне числення Хевісайда на основі перетворення Лапласа.

1925 – 26 рр. – Е. Шрьодінгер побудував хвильову механіку та сформулював основне
рівняння квантової механіки (рівняння Шрьодінгера).

1926 р. – С. Лефшец та Г. Хопф почали дослідження топологічних неперервних
відображень. А. М. Колмогоров сформулював необхідні та достатні умови застосування
закону великих чисел. Е. Артін довів в теорії алгебраїчних чисел закон взаємності, після
чого відбулася корінна перебудова теорії полів класів.

1927 р. – Дж. фон Нейман та незалежно від нього Ф. Рис створили теорію
спектральних розкладів лінійних операторів. М. М. Крилов та М. М. Боголюбов почали
фундаментальні дослідження з нелінійної механіки. Г. Вейль дослідив значення теорії груп
для розвитку квантової механіки.

1927 – 29 рр. – Л. А. Люстерник та Л. Г. Шнірельман довели теорему про три
геодезичні. І. А. Лаппо-Данилевський побудував теорію функцій від матриць та розробив
її застосування до теорії диференціальних рівнянь.

1928 р. – VII Міжнародний математичний конгрес (Болонья).

1929 р. – Дж. фон Нейман побудував спектральну теорію необмежених лінійних
операторів у гільбертовому просторі.

1930-ті рр. – А. Я. Хінчин, А. М. Колмогоров, П. П. Леві, Дж. Л. Дуб почали
дослідження теорії випадкових процесів. У цей час І. Г. Петровський, С. Л. Соболєв,
Ю. П. Шаудер, Ж. Лере незалежно один від одного розробили загальну теорію
диференціальних рівнянь з частинними похідними.

1930-ті рр.. – Дж. фон Нейман та незалежно від нього І. М. Гельфанд розвинули
алгебраїчні методи функціонального аналізу.

1931 р. – вийшла монографія Б. Л. Ван-дер-Вардена «Сучасна алгебра» - перший
систематичний виклад ідей сучасної алгебри. В. Вольтерра розробив математичну теорію
боротьби за існування та демографічної динаміки, застосувавши методи теорії
ймовірностей та диференціальних рівнянь. К. Гьодель довів теорему про неповноту –
одну з фундаментальних теорем математичної логіки та теорії множин.

1932 р. – VIII Міжнародний математичний конгрес (Цюрих). А.М. Колмогоров дав
інтерпретацію формалізації логіки. І. І. Артоболевський сформулював основні задачі
теорії машин та механізмів. Е. Г. Мур дослідив основи точкової теорії множин. Г. Ган
установив зв'язок між теорією функцій дійсної змінної та загальною топологією.
Ю. П. Вігнер, Г. Вейль, Б. Л. Ван-дер-Варден, О. Ю. Шмідт незалежно один від одного
розвинули застосування теорії груп до топології, теоретичної фізики та квантової фізики.
М. Г. Четаєв сформулював і довів теореми про нестійкість руху. А.-Б. П. Пшеборський
сформулював узагальнені динамічні рівняння для нелінійної неголономної механіки.

1933 р. – Ф. Севері побудував основи алгебраїчної геометрії. А. Тарський
сформулював концепцію справедливості формалізованих мов. А. М. Колмогоров створив

59