Page 56 - 4269
P. 56

1890  р.  –  Б.  К.  Млодзеєвський  дослідив  геометрію  багатовимірних  многовидів.
                  М. С. Лі  дослідив  групи  перетворень,  що  лежать  в  основі  ріманової  метрики.
                  Є. С. Федоров виклав теорію кристалічних груп.

                      1890 – 93 рр. – Д. Гільберт розв’язав головні проблеми теорії алгебраїчних інваріантів.

                      1890  р.  –  Т.Я.  Стільтьєс  узагальнив  поняття  інтегралу  (інтеграл  Стільтьєса)
                  Ф. Е. Молін дав класифікацію неасоціативних алгебр.

                      1892 р. – А. М. Ляпунов видає класичну роботу «Загальна задача про стійкість руху»,
                  в  якій  дається  строга  математична  постановка  проблем  стійкості  механічних  систем  із
                  скінченою кількістю степенів вільності.
                      1892  – 93 О. Хевісайд опублікував мемуар  «Про оператори в фізичній механіці», в
                  якому виклав основи операційного числення.

                      1892  –  97  рр.  –  виходить  класичний  трактат  А. Пуанкаре  «Нові  методи  небесної
                  механіки». У 1895 р. Пуанкаре видає свої дослідження з топології, в яких він створив п-
                  вимірну комбінаторну топологію.

                      1893 р. – П. Г. Боль розробляє основи теорії квазіперіодичних функцій.
                      1895 р. – А. П. Котельников розробив гвинтове числення у евклідовому просторі.


                      1896  р.  –  Г.  Мінковський  розробив  геометрію  чисел.  Ж.  Адамар  та
                  Ш. Д. де Ла Валле Пуссен довели асимптоматичний закон розподілу простих чисел.

                      У  1897  р  у  Цюріху  відбувся  І  Міжнародний  математичний  конгрес,  на  якому  були
                  сформульовані головні напрямки розвитку математики.

                      1897 р. – І. В. Мещерський вивів основні рівняння динаміки точки змінної маси.

                      У  1897  р.  Г.  Ф.  Вороний  захистив  докторську  дисертацію  «Про  одне  узагальнення
                  алгоритму неперервних дробів». Ця та  інші праці Вороного  поклали початок загальної
                  теорії  невизначених  рівнянь  3-го  степеня.  Важливі  відкриття  були  зроблені  Вороним  у
                  геометрії  чисел  та  геометрії  многогранників.  Його  проця  «Про  одну  задачу  із  теорії
                  асимптотичних  функцій»  (1903  р.)  стимулювала  розвиток  сучасної  аналітичної  теорії
                  чисел.


                      У  1899  р. виходить  фундаментальна  праця  Д.  Гільберта  «Основи геометрії»,  у  якій
                  дається повна система аксіом евклідової геометрії та виявляються зв’язки між геометрією
                  та сучасною алгеброю. Теорія груп стає важливим інструментом у новітніх геометричних
                  дослідженнях. Б. Бер у 1899 р. ввів поняття нуль-вимірного простору.

                      1899 – 1900 рр. – Е. Ж. Картан розвинув теорію зовнішніх форм та її застосування у
                  диференціальній геометрії.

                      Кінець  ХІХ  –  початок  ХХ  ст..  –  С.  Пінкерле,  В.  Вольтерра,  Д.  Гільберт,  Ф.  Рис
                  дослідили  функціональні  простори.  Починається  розвиток  нової  математичної  галузі  –
                  функціонального аналізу.

                      1900 р. – відбувається ІІ Міжнародний математичний конгрес. Д. Гільберт на цьому
                  конгресі  висунув  23  найважливіші  проблеми  математики  (проблеми  Гільберта),  які
                  потребують розв’язання у ХХ ст.. На перше місце Гільберт поставив континуум-проблему
                  Кантора. У 1900 р. П. Г. Боль запропонував застосування топологічних методів у теорії
                  диференціальних рівнянь. А. Н. Крилов розробив теорію стабільності корабля.
                                                                56
   51   52   53   54   55   56   57   58   59   60   61