Page 56 - 4269

1890 р. – Б. К. Млодзеєвський дослідив геометрію багатовимірних многовидів.
М. С. Лі дослідив групи перетворень, що лежать в основі ріманової метрики.
Є. С. Федоров виклав теорію кристалічних груп.

1890 – 93 рр. – Д. Гільберт розв’язав головні проблеми теорії алгебраїчних інваріантів.

1890 р. – Т.Я. Стільтьєс узагальнив поняття інтегралу (інтеграл Стільтьєса)
Ф. Е. Молін дав класифікацію неасоціативних алгебр.

1892 р. – А. М. Ляпунов видає класичну роботу «Загальна задача про стійкість руху»,
в якій дається строга математична постановка проблем стійкості механічних систем із
скінченою кількістю степенів вільності.
1892 – 93 О. Хевісайд опублікував мемуар «Про оператори в фізичній механіці», в
якому виклав основи операційного числення.

1892 – 97 рр. – виходить класичний трактат А. Пуанкаре «Нові методи небесної
механіки». У 1895 р. Пуанкаре видає свої дослідження з топології, в яких він створив п-
вимірну комбінаторну топологію.

1893 р. – П. Г. Боль розробляє основи теорії квазіперіодичних функцій.
1895 р. – А. П. Котельников розробив гвинтове числення у евклідовому просторі.

1896 р. – Г. Мінковський розробив геометрію чисел. Ж. Адамар та
Ш. Д. де Ла Валле Пуссен довели асимптоматичний закон розподілу простих чисел.

У 1897 р у Цюріху відбувся І Міжнародний математичний конгрес, на якому були
сформульовані головні напрямки розвитку математики.

1897 р. – І. В. Мещерський вивів основні рівняння динаміки точки змінної маси.

У 1897 р. Г. Ф. Вороний захистив докторську дисертацію «Про одне узагальнення
алгоритму неперервних дробів». Ця та інші праці Вороного поклали початок загальної
теорії невизначених рівнянь 3-го степеня. Важливі відкриття були зроблені Вороним у
геометрії чисел та геометрії многогранників. Його проця «Про одну задачу із теорії
асимптотичних функцій» (1903 р.) стимулювала розвиток сучасної аналітичної теорії
чисел.

У 1899 р. виходить фундаментальна праця Д. Гільберта «Основи геометрії», у якій
дається повна система аксіом евклідової геометрії та виявляються зв’язки між геометрією
та сучасною алгеброю. Теорія груп стає важливим інструментом у новітніх геометричних
дослідженнях. Б. Бер у 1899 р. ввів поняття нуль-вимірного простору.

1899 – 1900 рр. – Е. Ж. Картан розвинув теорію зовнішніх форм та її застосування у
диференціальній геометрії.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст.. – С. Пінкерле, В. Вольтерра, Д. Гільберт, Ф. Рис
дослідили функціональні простори. Починається розвиток нової математичної галузі –
функціонального аналізу.

1900 р. – відбувається ІІ Міжнародний математичний конгрес. Д. Гільберт на цьому
конгресі висунув 23 найважливіші проблеми математики (проблеми Гільберта), які
потребують розв’язання у ХХ ст.. На перше місце Гільберт поставив континуум-проблему
Кантора. У 1900 р. П. Г. Боль запропонував застосування топологічних методів у теорії
диференціальних рівнянь. А. Н. Крилов розробив теорію стабільності корабля.
56