Page 58 - 4269

1914 р. – Ф. Хаусдорф опублікував працю «Основи теорії множин», у якій
сформулював 4 аксіоми хаусдорфових просторів. М. Р. Фреше дав визначення
неперервності та диференційованості функціонала. У 1914 р. завершено видання
«Енциклопедії математичних наук» за редакцією Ф. Клейна (розпочато у 1901 р.).
Е. Ж. Картан дав визначення всіх простих алгебр.

1914 – 15 рр. – О. Ю. Шмідт дослідив абстрактну теорію груп. Дж. У. Александер
довів топологічну інваріантність чисел Бетті та коефіцієнтів кручення, які ввів
А. Пуанкаре.

1916 р. – А. Ейнштейн сформулював загальну теорію відносності. У цей рік
С. Н. Бернштейн опублікував першу систему аксіом теорії ймовірностей. А. М. Крилов
видав монографію «Наближене чисельне інтегрування звичайних диференціальних
рівнянь».

1918 р. – Я. А. Схоутен та Г. Вейль незалежно один від одного узагальнили поняття
ріманового простору.

1919 р. – Г. Г. Харді та Дж. І. Літлвуд розв’язали проблему Варінга. П.С. Александров
розвинув синтез комбінаторного та теоретико-множинного напрямків у топології.
А. Е. Нетер побудувала основи абстрактної алгебри як самостійної алгебраїчної галузі.

1921 – 22 р. – П. С. Урисон створив теорію розмірності топологічних просторів.
А. Л. Лебег сформулював теорему інваріантності, що є оберненою до теореми Брауера.

1922 р. – С. Банах розробив теорію повного нормованого векторного простору
(простору Банаха). Функціональний аналіз ввійшов у етап бурхливого розвитку. У цьому
ж році Л. Тонеллі побудував нову теорію варіаційного числення, виходячи з ідей
функціонального аналізу. Ж. Адамар отримав важливі результати по задачі Коші для
гіперболічних рівнянь. Т. А. Сколем формалізував класичну систему аксіом теорії множин
(система Цермело).

1823 р. – К. Менгер дав визначення кривої як одновимірного континууму.
Ф. Дж. Трікомі сформулював рівняння надзвукової аеродинаміки (рівняння Трікомі).
1923 – 24 рр. – Е. Ж. Картан побудував геометрію просторів із зв’язністю довільної
групи, поєднавши геометрію поверхонь із теорією груп.

У 1924 р. відбулися VI Міжнародний математичний конгрес (Торонто) та І
Міжнародний конгрес з механіки (Делфт, Нідерланди). А. Я. Хінчин відкрив закон
повторного логарифму. Вийшла книга Ф. Віттенбауера «Графічна динаміка», яка зіграла
важливу роль в становленні динаміки механізмів та машин. Г. Вейль розробив теорію
подання груп перетворень. П.С. Александров сформулював ідеї бікомпактного
розширення. Н. Вінер видав дослідження з теорії потенціалу, в яких сформульовано
критерій його імені (критерій Вінера). Вийшов видатний твір Р. Куранта і Д. Гільберта
«Методи математичної фізики».

1924 – 26 рр. – Г. А. Бор (брат видатного фізика Н. Бора) побудував теорію майже
періодичних функцій.

У 1920-х – 1930-х рр. – наукова діяльність видатного українського математика
М. П. Кравчука. Низка його фундаментальних результатів з теорії змінних матриць, теорії
білінійних форм та лінійних перетворень лягла в основу докторської дисертації, захищеної
ним у 1924 р. Широко відомими у світовій математичній літературі стали наукові терміни,
такі, як «многочлени і q-многочлени Кравчука», «q-функції Кравчука-Мейкснера» та ін.
58