Page 57 - 4269

1900 – 1903 рр. – Е. І. Фредгольм побудував загальну теорію інтегральних рівнянь.

1901 р. – Т. Леві-Чівіта та Г. Річчі-Курбастро завершили побудову тензорного
числення. В.А. Стеклов сформулював умову замкнутості фундаментальних функцій.
А. М. Ляпунов розробив математичну теорію проблеми про існування фігур рівноваги
рідини, що рівномірно обертається.

1903 р. Б. А. У. Рассел сформулював у теорії множин парадокс, названий його ім’ям.

1904 р. – ІІІ Міжнародний математичний конгрес (Гейдельберг). А. Н. Лебег вводить
нові поняття міри множини та вимірної функції. Цього ж року Г. А. Лоренц виводить
формули найбільш загального перетворення просторових координат у 4-вимірному
просторі-часі при переході від однієї інерціальної системи відліку до іншої (перетворення
Лоренца). Ці перетворення пізніше систематично використовуються у теорії відносності
Ейнштейна.

1904 1908 рр. – Е. Цермело розробив загальну аксіоматику теорії множин. У ці роки
Д. Гільберт розробляє теорію інтегральних рівнянь з симетричним ядром, яка стала
основою сучасної теорії лінійних операторів.

1905 р. – Е. Борель вводить в теорію імовірностей поняття міри множин. М.Р. Фреше
ввів поняття абстрактних просторів. А. Пуанкаре розвинув математичну основу теорії
відносності. У цьому ж році на основі побудованого математичного апарату А. Ейнштейн
формулює спеціальну теорію відносності.

1905 – 1906 рр. – М. Е. Жуковський з допомогою методів теорії функції комплексної
змінної виводить формулу визначення підіймальної сили крила літака.

1908 р. – ІV Міжнародний математичний конгрес (Рим). Л. Е. Я. Брауер видав твір
«Про основи математики», в якій розвинув ідеї математичного інтуїціонізму. В. Ритц
створив метод наближеного розв’язування задач варіаційного числення. Д. А. Граве видав
монографію «Теорія скінчених груп».

1909 р. – Г. В. Колосов використав теорію функцій комплексної змінної при
розв’язуванні задач теорії пружності.

1910 р. – А. Л. Лебег розробив теорію функцій множин. А. А. Марков розробив теорію
складних та неоднорідних ланцюгів (ланцюги Маркова).
1911 р. – М. Е. Жуковський дав теоретичне визначення профілю крила літака.
І. Г. Бубнов розробив наближений метод інтегрування диференціальних рівнянь теорії
пружності.

1911 – 1930-ті роки – Д. Ф. Єгоров та М. М. Лузін створили московську математичну
школу теорії функцій, досліджували разом із своїми учнями властивості вимірних
множин, збіжність тригонометричних рядів, різноманітні узагальнення інтегралу та
диференціалу.

1912 р. – V Міжнародний математичний конгрес (Кембридж, Англія). А. Пуанкаре
ввів поняття розмірності континууму. С. Н. Бернштейн видав мемуар «Про найкраще
наближення неперервних функцій многочленами даного степеня».

1912 13 рр. – М. Е. Жуковський розробив вихрову теорію гвинта. І. Радон ввів нове
визначення інтеграла, що охоплює інтеграл Лебега та інтеграл Стільтьєса. Дж. Д. Біркгоф
довів геометричну теорему Пуанкаре.

57