Page 14 - 4269

епохи Відродження працював зазвичай одинаком, наукового співтовариства ще не
існувало. Він був вимушений продавати свої послуги правителю чи меценату,
остерігаючись впасти у немилість, і тому мусив ревниво оберігати свої відкриття від
конкурентів. Тому наукове спілкування з іншими вченими часто зводилось тільки до
суперництва, викликів на диспути, конкурси і т. ін. Ситуація почала змінюватись із
винаходом друку Гутенбергом у 1434 р. На початку книгодрукування дуже важко
пробивало собі дорогу у суперництві з могутньою організацією писарів, що налагодили
справжню індустрію виробництва рукописів. Але до кінця XV ст. стало зрозумілим, що
друкована книга має значні переваги перед рукописною. Із технічним вдосконаленням
виробництва книгодрук ставав все більш дешевим і доступним. В кінці XV ст. із
друкарських верстатів самої тільки Венеції вже виходило більше книг, ніж могли
випустити всі писарі Європи. У 1482 р. вийшло перше друковане видання «Начал»
Евкліда, в XVI ст. були надруковані труди Аполлонія та Архімеда. Надруковані на латині,
ці праці були доступні далеко не всім. Пізніше Л. Пачолі, Галілей і Декарт свідомо писали
свої праці на розмовних мовах (італійській, французькій).

Збільшення контактів між державами, розвиток торгівлі та банківської системи –
Венеція стала фінансовим центром Європи – вимагали простої і доступної для
користування арифметики. Великий вплив здобула «Summa» Луки Пачолі, справжня сума
математичних знань тої епохи. В цей час при дворах європейських правителів почали
створюватись публічні бібліотеки.

З тих пір, коли була знову відкрита для європейців грецька наука, космологічні
теорії Аристотеля та Птолемея, доповнені досягненнями арабської астрономії, були
широко відомі на Заході. Схоласти прийняли астрономію Аристотеля і намагалися
якнайкраще пристосувати її до вимог теології. Але в епоху Відродження народилися нові
революційні ідеї, що були направлені проти об’єднаного авторитета церкви та
Аристотеля. Цьому сприяла критика католицької схоластичної доктрини деякими вченими
та письменниками-гуманістами, розходження між даними наукових спостережень і
схоластичними теоріями, а також незадоволення зловживаннями духовенства. Розкол
церкви після протестантської реформи був сприйнятий з ентузіазмом як засіб послабити її
всемогутність. Протестантизм зумів залучити в свої лави багатьох людей епохи
Відродження повагою до особистих поглядів і думок людини, а також небажанням
підкорятися абсолютному авторитету Папи і Церкви.

Оновлення астрономії, яке влилося в рух проти догм Аристотеля та схоластики,
було підготовлено новим перекладом з грецької на латинь «Альмагеста» Птолемея, який
зробили Г. Пурбах та Регіомонтан (1515 р.). Це видання викликало в університетах
багаточисельні дискусії по системі Птолемея. У 1543 р. з’явився труд Міколая Коперника
(1473 – 1543) «Про обертання небесних сфер». В цій роботі була показана неточність
системи Птолемея, згідно якої Земля займає центральне місце у Всесвіті, і захищалась
революційна на той час ідея про обертання Землі навколо Сонця. Згідно теорії Коперника,
центр Усесвіту знаходився біля нерухомого Сонця, навколо якого обертаються всі небесні
тіла. Коперник був каноніком вармійським – членом капітулу у м. Фромборк (Польща), і
тому 30 років не наважувався висловлювати свої думки. Математична техніка Коперника
не відрізнялася від техніки Птолемея; перевага його методів пояснюється в основному
уніфікацією та систематизацією рухів: він виходив винятково з принципу рівномірного
руху по колу, і згідно з цією теорією період обертання планет пропорційний відстані від
Сонця. При своїй появі вчення Коперника було засуджено католицькою церквою і мало
небагатьох послідовників. За підтримку і розвинення ідей Коперника (теорія
нескінченного Всесвіту, множинність світів у Всесвіті) віддав життя видатний італійський
мислитель Джордано Бруно (1548 – 1600), спалений на вогнищі за рішенням інквізиції.
Але і астрономи також знайшли багато фізичних невідповідностей теорії Коперника.
14