Page 13 - 4269

оригінальні ідеї. У вченні Аристотеля, яке тоді домінувало в Європі, перевага надається
фізиці, як науці якісній і описовій, а математика залишається на другому плані. Тому для
розвитку математики дуже важливо було позбутися залежності від Аристотелевого
вчення, що почало відбуватися у наукових школах Оксфорда і Парижа.

Теоретики цих шкіл, серед яких були Т. Брадвардин у Оксфорді, Жан Бурідан та
Ніколай Орем у Парижі, почали відводити математиці роль посередника, необхідного при
вивченні явищ природи, так як вона вводить у ці дослідження кількісні результати. Жан
Бурідан, ректор університету, створив цілу теорію механіки, що пізніше отримала назву
«теорія імпетуса». Ця теорія, яка ще знаходилася під впливом Аристотеля і Авіценни, дала
початок новим дослідженням. В період пізнього Середньовіччя наука стає менш
схоластичною, у більшій мірі починає спиратися на потреби техніки і практики. Це була
епоха першої вогнепальної зброї (1337 р.), кривошипних механізмів, удосконалення
двигунів (гідравлічних, вітряних), створення механічного годинника з гирями та ін. А
великі географічні відкриття, що розпочалися в цю епоху, ще більше розкрили горизонти
для науки і техніки.

В Італії початок XV ст. характеризується зростанням зв’язків із східними
цивілізаціями. В пошуках союзників проти турецької експансії Візантія почала
зближуватись із Заходом. Завдяки своєму географічному положенню Італія стала
плацдармом походів на схід, як з метою налагодження нових торгових зв’язків, так і з
військовими цілями. Тому Італія і зіграла особливу роль у «відродженні» західної
культури. Саме з Італії пішла епоха Відродження. Після падіння Східної Римської імперії
почався прихід візантійських учених на Захід, відкрився доступ до грецьких варіантів
стародавніх текстів.

Паралельно з засвоєнням грецької науки почався рух за реформу наукових методів.
Ніколай Кузанський (1405 – 1464), німецький мислитель і церковний діяч, який багато
часу присвятив і математиці, висунув ідею ґрунтувати всі наукові знання на вимірюванні,
тобто на математиці, що поклало початок сучасного розуміння науки. Леонардо да Вінчі
(1452 – 1519), геній епохи Відродження, вважав головним засобом пізнання
спостереження, і під впливом Н. Кузанського намагався виразити закони природи в
вигляді кількісних співвідношень.

В той час, як реформатори науки висловлювались за спостереженням над
природою і вимагали експериментальних фактів, діячі практики – ремісники, інженери,
художники накопичували досвід, задавали собі питання про сутність явищ, і поступово
набули багаті емпіричні пізнання. Європа того часу була поділена на дрібні держави, між
якими постійно відбувалися нескінченні політичні чвари і війни. Тому багаті і могутні
правителі цих держав активно займалися як військовим, так і цивільним будівництвом.
Вони запрошували до двору архітекторів та інженерів і доручали їм розв’язувати технічні
та інженерні проблеми, що виникали під час будівництва. В цей час в Європі з’являються
багатогранні особистості по причині покладених на них різноманітних задач –
проектування військових укріплень, будівництво мостів, планування міст, створення
військових машин і т. ін. Багато з цих інженерів та архітекторів були одночасно і
художниками. Було вироблено систему правил, що дозволяла зобразити реальний простір
на площину – правила перспективи. Головна роль в цьому належала Ф. Брунеллески,
Леонардо да Вінчі, Л.Б.Альберті, Пьєро делла Франческа. Альбрехт Дюрер ввів правила
перспективи у вжиток у Німеччині, виклавши ці принципи у трактаті «Настанова по
вимірюванню циркулем та лінійкою» (1525 р.).

Поширення нових ідей відбувалося досить повільно. Консервативні університети
володіли монополією на викладання і зберігали вірність схоластичним доктринам. Вчений

13