Page 64 - 4175

можна накопичити лише у приватному секторі; неточно розрізнює продуктивну
(матеріальну) й непродуктивну (нематеріальну) працю. Вернадський не аналізує
суперечливе формулювання Смітом теорії вартості.
Досить поверхнево висвітлений історичний напрям І. Вернадським. Вчений
знехтував основними методологічними відмінностями між історичною та класичною
школами. Така ситуація може бути обумовлена тим, що даний напрям не був
поширеним в той час на теренах Російської імперії.
Вкрай негативно Вернадський відносився до позитивного напряму економічної
науки. Як ліберал він вважав протекціоністську політику шкідливою. Він зазначав,
що “вони мають політичну мету – незалежність своєї нації, її могутність – а не суто
економічні орієнтири чи особисту свободу”. Вернадський не погоджувався з тим, що
продуктивні сили країни розвиватимуться швидше завдяки протекціоністським
тарифам. Він доводив, що економічний поступ країни є пропорційним зростанню її
зовнішньої торгівлі. Саме тому виступав проти встановлення протекціоністських
тарифів в Російській імперії.
Цікавим є той факт, що Іван Вернадський стояв біля витоків формування
економічної освіти та науки України. Він був першим спеціалістом Київського
університету, який підняв політичну економію із забуття – в 1846 році він відновив
викладання даного курсу. Стандарти науково-педагогічної діяльності, закладені
українським вченим, були перейняті його наступниками.
Політекономічні погляди І. Вернадського викладені в коментаріях до ”Курсу
політичної економії” Генріха фон Шторха, якого, як вже зазначалось, він дуже
високо цінував як яскравого представника політичної економії. В своїх економічних
поглядах український вчений стояв на позиціях англійської класичної політичної
економії.
Український економіст відстоював найрозвиненіші форми промислового
виробництва. Він розумів, що зростання машинного виробництва веде не до
звуження, а до розширення ринку.
І. Вернадський в своїх поглядах на інші економічні категорії стояв на позиціях
вільного підприємництва. Він не відтворював механічно теорії класиків, але загалом
належав до економістів школи А. Сміта.
Туган-Барановський Михайло Іванович (1865–1919) – учений-економіст зі
світовим ім’ям, професор Санкт-Петербурзького та Київського університетів.
Основні праці – “Учення про граничну корисність господарських благ, як причину
їхньої цінності” (1890), “Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на
народне життя” (1894), “Соціальна теорія розподілу” (1913), “Соціалізм як позитивне
вчення” (1918), “Соціальні основи кооперації” (1919).
За своїми поглядами Туган-Барановський не був вузьким послідовником певної
школи. Свою теоретичну діяльність він розпочав як марксист, проте згодом став на
позиції лібералізму і реформізму. Вже перша його праця “Учення про граничну
корисність господарських благ, як причину їхньої цінності” (1890) являла блискучий
порівняльний аналіз теорій цінності класичної та австрійської шкіл. У ній Туган-

63