Page 35 - 4175

“Нариси позитивної теорії” (1953), “Кількісна теорія грошей” (1956), “Програма
монетарної стабілізації” (1959), “Теоретичні основи аналізу кредитно-грошової
системи” (1970), “Гроші та економічний розвиток” (1973), “Монетарна історія
США, 1867-1960” (1981, у співавторстві з Анною Шварц).
Фрідмен пропонує модель, основою якої є стабілізація економіки монетарними
засобами. Вона спирається на особливу грошову теорію, згідно якої грошова сфера
визнається важелем державного регулювання економіки. Відкритість економіки
розглядається Фрідменом як можливий чинник грошової дестабілізації. Фрідмен
пропонує державі маніпулювати соціальними витратами залежно від стану розвитку
економіки. Ці основні відмінності зумовлені тим, що модель Фрідмена формувалась
багато пізніше інших неоліберальних моделей, була реакцією на активне
впровадження кейнсіанських рекомендацій та їх негативні наслідки.
Спираючись на базу даних з економічної історії США, Фрідмен доводить, що
циклічність економічного розвитку має грошову природу: зростання грошової маси в
обігу провокує інфляцію. Тому грошова сфера, пропонування грошей мають бути
основними об’єктами державного контролю. Держава, виконуючи стабілізаційну
функцію, може скористатись лише одним інструментом впливу на економіку –
грошовою емісією. Виходячи з того, що недостатня кількість грошей в обігу
призводить до кризи виробництва, а надлишкова – до інфляції, Фрідмен
запропонував визначення оптимально необхідної кількості грошей для нормального
функціонування економіки за допомогою “рівняння обміну”: загальна ціна
створеного в межах країни продукту повинна дорівнювати величині грошової маси з
урахуванням швидкості обігу грошей. Грошова емісія має бути орієнтованою на
приріст ВВП. Фрідмен увів поняття “портфелю активів” (сукупності всіх ресурсів
індивіда, його багатства) як проміжну категорію, що пов’язує гроші і ВВП. Він
посилається на консерватизм людини відносно “портфелю активів”, стійкість якого
забезпечує і стійкість ВВП.
Фрідмен виводить рівняння довгострокової рівноваги грошового ринку,
згідно якого пропонує підтримувати темп приросту готівки на рівні 3 % на рік, а з
урахуванням потенційних грошей (строкових вкладів і облігацій державних позик) –
на рівні 1 %. У цілому щорічний приріст не повинен перевищувати 4–5 %, що
забезпечить “природний рівень безробіття”. На відміну від кейнсіанців, які в аналізі
залежності між інфляцією та безробіттям посилалися на “криву Філліпса”, Фрідмен
доводить, у довгостроковому періоді такої залежності не існує. Прискорення
інфляції позитивно впливає на безробіття лише тимчасово, у довгостроковому
періоді економіка повертається до “природного рівня” зайнятості, а інфляція не
забезпечує її зростання. Концепцією “природного рівня безробіття” Фрідмін пояснив
явище стагфляції.
Фрідмен критикує політику незбалансованого державного бюджету, визнаючи
її однією з причин розбалансування механізмів ринкового саморегулювання.
Збалансованість бюджету, скорочення дефіциту державного бюджету можна за-

34