Page 34 - 4175

справедливість. Сьогодні часто вживають інший аналог цього терміну – “змішана
економіка”.
Ідеологія ордолібералізму вперше була успішно реалізована під час
економічних реформ у повоєнній Німеччині.
Ерхард Людвіг (1897–1977) – видатний німецький економіст і державний діяч,
якого вважають “батьком” “німецького економічного дива”. Ерхард був одним з
теоретиків “соціально-ринкового господарства”, – доктрини, яку втілив у життя,
піднявши економіку Німеччини з руїн до вершин економічного добробуту. У книзі
“Добробут для всіх” (1956) він підбиває підсумки економічної реформи,
спрямованої на свідоме створення нового економічного ладу. На початку реформи
він вимагав скасування всіх регламентуючих економічну діяльність функцій держави,
зміст господарської реформи вбачав у лібералізації економічного життя. Державне
втручання обмежувалося правовим регулюванням та непрямим впливом, що не
шкодив вільному ринковому механізмові й не виходив за межі соціальної сфери. Вже
у 1957 році він констатував створення “сформованого суспільства”, яке досягло
високого рівня добробуту та економічної стабільності. Наступний етап розвитку
Ерхард пов’язував з удосконаленням соціальної функції держави, зростанням
урядових видатків на соціальну сферу й розвитком соціальної інфраструктури.
Паризька школа (дирижизм) – виникла у 20-30 рр. і спиралась на теоретичні
засади, запропоновані як неокласиками, так і представниками альтернативного
напряму. Але формування неоліберальних поглядів на ринкове саморегулювання у
Франції відбувалось за умов тотальної монополізації економіки і традиційно
активної регулювальної ролі держави. Неоліберальна модель суспільного розвитку
враховувала цю особливість, закріплюючи за державою дирижистські функції.

5.5 Чиказька школа (монетаризм) – течія неолібералізму, що виникла в 50-
60-х роках XX ст. у Чиказькому університеті як своєрідна реакція на тривалий період
ігнорування ролі грошового фактора в господарських процесах; поєднує неокласичні
підходи з монетарною концепцією державного регулювання.
Попередниками сучасного монетаризму були відомі американські дослідники І.
Фішер і Л. Мізес.
Фішер Ірвінг (1867–1947) – американський економіст і статистик, якого
вважають засновником монетаризму. Він розвинув кількісну теорію грошей.
Знамените “рівняння обміну”: МV=РQ, виведене ним у 1946 р., стало основою
розробки концепції сучасного монетаризму. Фішер очолив групу американських
теоретиків (Г.Саймонс, Ф.Найт та ін.), котрі як і Кейнс доводили, що поступальний
розвиток залежить від грошового чинника, але заперечували кейнсіанські методи
регулювання, що базувались на експансіоністській грошовій політиці (дефіциті
бюджету). Послідовником цієї школи, а також засновником “нової школи
монетаризму” став М. Фрідмен (н. 1912).
Фрідмен Мілтон (нар. 1912) – видатний американський економіст, лауреат
Нобелівської премії, економічний радник кількох президентів СІІІА. Основні праці –

33