Page 33 - 4175

регулювання правил “угоди”. Він вважав, що правові рішення держави здатні
забезпечити перехід від фінансової до адміністративної стадії капіталізму. За своєю
соціально-економічною спрямованістю інституціоналізм Коммонса втрачає
критичний заряд порівняно з інституціоналізмом Веблена. Підтримуючи традиції
американського прагматизму, Коммонс вважав людський розум здатним вирішити
будь-які актуальні проблеми, якщо правовими засобами спрямовувати його в
правильне русло.
Мітчелл критично оцінював ігнорування ним статистики для доказу своїх ідей.
Сам Мітчелл вважав збір статистичних даних головним завданням науки. Він
нагромадив і систематизував величезний статистичний матеріал, який узяв за основу
своїх досліджень. Внесок В.Мітчелла в інституціональну теорію полягає у з’ясуванні
взаємозв’язку економічних та неекономічних чинників (наприклад, впливу грошей
на поведінку людей) на ґрунті застосування масиву статистичних даних в
математичній обробці та дослідженні циклічних коливань. Мітчелл вважав, що
циклічний характер капіталістичної економіки спричиняється дією багатьох факторів
“системи грошового господарства”.

5.4 Неолібералізм – напрям сучасної економічної теорії, що обґрунтовує
необхідність поєднання принципів вільного підприємництва з обмеженим
державним втручанням і створення “соціального ринкового господарства” –
економічного порядку, в якому ринковий механізм ціноутворення сполучається з
державним економічним регулюванням і соціальним захистом населення.
Центри неолібералізму утворилися в Англії, Німеччині, Франції та США і
отримали назву відповідно “лондонської школи” (Ф.Хайєк, Л.Роббінс та ін.),
“фрайбурзької школи” (В. Ойкен, В. Репке, Л.Ерхард та ін.), “паризької школи”
(Ж.-Л.Рюеф, М.Алле, Е.Малінво, Л.Столерю та ін.) та “чиказької (монетарної)
школи” (Л.Мізес, М.Фрідмен та їн.).
В книзі “Дорога до рабства” Хайєк здійснив критичний аналіз планової
(соціалістичної) економічної системи, зробила його знаменитим, стала класикою XX
ст. У ній він стверджує, що будь-яке відхилення фундаментального принципу
індивідуальної свободи, з якою б благородною метою воно не здійснювалося, в
перспективі призводить до диктатури. Навіть помірне одержавлення економіки веде
до встановлення тоталітарного ладу. Досвід розвитку країн Заходу 70-80-х рр.
реально довів, що нарощування державного втручання в економіку має границі, за
якими воно перетворюється на реальну загрозу функціонуванню ринкової системи.
Термін “соціальне ринкове господарство” увів у науковий обіг німецький
економіст Арнольд Мюллер-Армак (1895–1977) у праці “Господарський порядок
і господарська політика” (1956). Під “соціальним ринковим господарством”
розумілося поєднання конкурентного ринкового господарства, заснованого на
приватній власності, і соціальної ролі сильної держави. Держава за допомогою
економічних важелів перерозподіляє національний дохід, забезпечуючи соціальну

32