Page 32 - 4175

представлений працями американських дослідників Т.Веблена, Дж.Коммонса,
В.Мітчелла, а також англійського економіста Дж.А.Гобсона;
 другий етап – 30-50-ті роки ХХ ст. – період пізнього, позитивістського
інституціоналізму, який пропонував реформи ринкової економіки для подолання
кризових явищ 30-х років, досліджував роль недосконалої конкуренції і ринкової
влади монополій; найбільш відомими інституціональними теоретиками цього
періоду були американці А.Берлі, Г.Мінз, Дж.М.Кларк, С.Чейз, австрієць
Й.Шумпетер, француз Ф.Перру та інші; на цьому етапі до інституціональних
досліджень прилучились відомі неокласики – Е.Чемберлін (США), П.Сраффа і
Дж.В.Робінсон (Великобританія);
 третій етап – соціально-інституціональний напрям 60-80-х років ХХ ст. або
неоінституціоналізм; найвідомішими представниками якого стали американські
теоретики Дж.К.Гелбрейт, У.Ростоу, Р.Коуз, шведський дослідник Г.Мюрдаль та
деякі інші сучасні економісти.
Ранній інституціоналізм представлений трьома напрямами американського
інституціоналізму:
 соціально-психологічним напрямом Т.Веблена;

 соціально-правовим напрямом Дж.Коммонса;
 емпіричним або кон’юнктурно-статистичним напрямом В.Мітчелла.
Широко відомою стала теза Веблена про “суверенітет споживача” – виклик,
кинутий ним основам теорії попиту і пропонування. Він піддав сумніву ефективність
ринкової економіки, зокрема, її здатність надавати споживачу кращі товари за
низькими цінами. Натомість Веблен довів, що споживачі піддаються різноманітним
видам суспільного і психологічного тиску, який зумовлює прийняття ними
нераціональних рішень. Для ілюстрації він увів термін “показне споживання” –
прагнення багатих купувати товари і послуги тільки для того, щоб справити
враження на оточуючих. Споживачі середнього класу і бідняки імітують поведінку
багатих. Коли це відбувається, закон попиту не спрацьовує, – обсяг попиту
зростатиме скоріш за високих цін, ніж за низьких.
Що ж стосується пропонування, то Веблен доводить, що прагнення прибутку
штовхає підприємців на безпринципні дії (спроби обмежити конкуренцію, випуск
товарів та ін.), які призводять до розбазарювання ресурсів, нездатності економіки
повністю реалізувати свій потенціал. Звідси Веблен робить висновок, що класичний
капіталізм, який ґрунтується на невтручанні держави в економіку, в перспективі
приречений на заміну більш чутливою до потреб людей системою.
Коммонс розробляє “юридично-мінову” концепцію суспільного розвитку: в
його основу він покладає відносини обміну, зображуючи їх як юридичні. Вихідною
економічною категорією виступають “правові угоди”. Учасниками угоди можуть
бути всі інститути суспільства. Сама угода, яка становить основний елемент кожного
економічного інституту, включає три моменти: конфлікт, взаємодію, розв’язання.
Будь-які суспільні конфлікти можна успішно розв’язати шляхом юридичного

31