Page 51 - 4163

У домарксовий період найближче підійшли до правильного розуміння змісту заробітної
плати за умов ринку класики буржуазної політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо. Зокрема
А. Сміт вважав, що заробітна плата є ціною праці, в основі якої лежить вартість засобів
існування, необхідних для життя робітників, виховання дітей, які згодом заміняють робітника на
ринку праці. Отже, хоча Сміт трактував угоду між капіталістом і робітником як продаж
останнім своєї праці, він фактично зводив заробітну плату до вартості робочої сили. Критично
дослідивши наукову спадщину своїх попередників, К. Маркс дійшов висновку, що робітник
продає капіталісту робочу силу, а не працю, як це виглядає на поверхні економічного життя
суспільства. Видимість продажу праці породжується тим, що робітник одержує заробітну плату
після завершення процесу праці, що її величина змінюється залежно від тривалості робочого
дня, а індивідуальні відмінності у заробітній платі зумовлені неоднаковою інтенсивністю праці
робітників.
К. Маркс вважав, що праця не може ні продаватися, ні бути товаром, оскільки: 1) вона не
має вартості. Якщо припустити, що праця має вартість, а вартість є суспільне необхідна праця,
уречевлена в товарах, то дійдемо нелогічного висновку, що вартість праці вимірюється самою
працею, тобто приходимо до беззмістовної тавтології; 2) щоб її можна було продати, праця має
існувати до моменту купівлі-продажу. Проте на ринку праці робітник виступає лише власником
здатності до праці, тобто робочої сили, яку покупець-капіталіст починає споживати лише після
її купівлі; 3) купівля-продаж праці вступає у суперечність з обґрунтованим раніше висновком
про те, що єдиним джерелом вартості є праця, а також із законом вартості і основним законом
капіталізму. Нелогічність висновків західних науковців про продаж праці показано при розгляді
питання про сутність факторів виробництва і робочої сили. Клас Еклунд, хоч і визнає теорію
«факторів виробництва», змушений також визнати, що «у дійсності різні фактори виробництва
— це люди з плоті і крові».
Оскільки купівля-продаж робочої сили об'єктивно на поверхні виступає у формі купівлі-
продажу праці, то вартість (а тим самим і ціна) робочої сили перетворюється на заробітну плату,
тобто набуває перетвореної форми. Перетворена форма, оскільки заробітна плата приховує
купівлю-продаж робочої сили і стирає межі між необхідною та додатковою працею, приховує
наявність експлуатації. Вартість робочої сили, виражена у грошах, набирає форми ціни робочої
сили. Отже, заробітна плата є грошовим виразом вартості і ціни товару робоча сила, її речовим,
матеріальним змістом виступає кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої
сили найманого робітника і членів його сім'ї. Це життєвий фонд робітника, який за умов
товарного виробництва має і вартісний, і грошовий вираз.
Першим економічним законом, який регулює величину заробітної плати, є закон вартості
робочої сили. Його вимоги зводяться до того, щоб величина заробітної плати забезпечувала
нормальні умови відтворення робочої сили, не була нижчою від того рівня, який дає змоги
підтримувати стан постійної працездатності й утримувати членів сім'ї.
Другим економічним законом, що регулює зарплату, є закон политу і пропозиції. При
зниженні попиту або збільшенні пропозиції ціна робочої сили, тобто заробітна плата,
зменшуватиметься, і навпаки. На розмір заробітної плати впливає дія законів зростання
продуктивності праці і підвищення потреб населення. Дія цих законів іноді суперечлива, але
саме вони зумовлюють загальну тенденцію динаміки заробітної плати.
Для форми впливу згаданих економічних законів на розподільні відносини, зокрема на
заробітну плату як основного їх елемента, вирішальне значення мають характер відносин
власності, існуючий господарський механізм, політична система та інші фактори.
Якщо дотримуватися вимог наведених об'єктивних економічних законів, насамперед
закону вартості, щодо оплати товару робоча сила, то світовий досвід показує: частка заробітної
плати у новоствореній вартості не повинна бути нижчою від 2/3, а частка прибутку — більше її
третини. Там, де збільшується ця частка прибутку за рахунок зниження заробітної плати,
спостерігається зменшення зацікавленості робітників у продуктивній праці, виникають трудові
конфлікти, має місце надмірна експлуатація трудящих.

51