Page 48 - 4163

торговельному, грошовому і т.п. Внаслідок цього капітал розгортається у систему
капіталістичних відносин, або приватнокапіталістичних відносин власності. У сучасних
країнах Заходу до цієї системи безпосередньо не належить лише дрібнотоварний сектор
економіки. Але він включається в неї опосередковано, оскільки цей сектор через систему
цін, контрактів, кредитних відносини тощо і підпорядковується різним формам капіталу.
Різні складові частини капіталу, які капіталіст витрачає для організації виробництва,
відіграють неоднакову роль у створенні вартості та додаткової вартості. Затрати капіталіста на
придбання засобів виробництва є незмінними й переносяться конкретною працею на
новостворений продукт. К. Маркс назвав їх постійним капіталом і позначив буквою С (від
початкової букви латинського слова constant – «постійний»). Постійний капітал бере участь у
процесі праці своїм речовим змістом, виступає при цьому фактором виробництва, споживання
вартостей, але не, бере участі у процесі збільшення вартостей, а відповідно не створює
додаткової вартості. Інша частина затрат капіталісту, яку він авансує на придбання робочої сили
і яка змінює свою вартість у процесі виробництва, має назву змінного капіталу V (various –
«змінюваний») Лише він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний
еквівалент, а й створює надлишок понад власну вартість, тобто додаткову вартість (m).
Змінний капітал у процесі виробництва набуває форми робочої сили. Вона не лише
створює працею споживні вартості, а й зберігає вартості спожитих засобів виробництва,
переносить їх на продукт як складові частини його вартості. Абстрактною працею до вартості
спожитих засобів виробництва приєднується нова вартість.
Критерієм поділу капіталу на постійний і змінний є в одному випадку те, що у процесі
виробництва перший не змінює своєї вартості, а другий змінює її. У другому випадку тим
критерієм виступає розгляд засобів виробництва і робочої сили з точки зору двоїстості
капіталістичного виробництва.

6.2. Відтворення і нагромадження капіталу

Капітал як самозростаюча вартість реалізується в процесі розширеного відтворення,
матеріальною основою якого є нагромадження.
Нагромадження капіталу – це приріст грошових і матеріальних засобів, необхідних для
розширення масштабів відтворення, джерелом нагромадження є додаткова вартість. Отже,
нагромадження – це капіталізація додаткової вартості.
Нагромадження капіталу залежить від ряду чинників: розмір прибутку; пропорції
розподілу прибутку на фонд споживання і фонд нагромадження; продуктивність і інтенсивність
праці; величина капіталу; різниця між застосовуваним капіталом та споживаним капіталом;
економія засобів виробництва.
Рівень та інтенсивність нагромадження капіталу показує норма нагромадження, яка
визначається відношенням фонду нагромадження до національного доходу або валового
національного продукту (ВНП). Вартість зношених фондів фіксується в амортизаційному фонді.
Оптимальним у колишньому СРСР вважалося співвідношення між споживанням і
нагромадженням у пропорції 75 : 25. У різних країнах світу залежно від соціально-економічної
програми розвитку воно відхилялось як в один, так і у другий бік.
У процесі нагромадження капіталу діє закон нагромадження капіталу. Він виражає
внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між збільшенням та якісним вдосконаленням
структури нагромадженого капіталу, зростанням на цій основі суспільної продуктивної праці з
одного боку, і зростанням національного багатства, привласненням все більшої його частини
класом капіталістів і певним підвищенням життєвого рівня інших верств населення, з другого
боку.
Основні форми нагромадження капіталу виступають концентрація і централізація капіталу.

48