Page 47 - 4163

праці до живої. Більше того, сучасні західні науковці повніше, ніж К. Маркс і Ф. Енгельс
розкрили матеріально-речову структуру капіталу, пов'язали його з особистим фактором
виробництва, з часом.
Водночас західні науковці не доповнюють матеріально-речову сторону категорії
капіталу характеристикою його суспільно-економічної форми, дія того чи іншого
фактора не розглядається в органічному взаємозв'язку з відносинами між людьми.
Західним науковцям притаманний однобічний, метафізичний, а не всебічний,
діалектичний підхід до аналізу сутності даної категорії. Це певною мірою і позаісторичний
підхід. Він полягає у тому, що існування капіталу приписується всім суспільно-
економічним формаціям. Зокрема, вони стверджують, що лук і стріла у руках мисливця за
умови первісного ладу були капіталом. Даючи таке тлумачення суті капіталу, вони також
абстрагуються від поняття найманої праці, від суперечності між власниками значних
засобів виробництва і безпосередніми виробниками, які здебільшого позбавлені таких
засобів і для того, щоб прогодувати себе і членів своєї сім'ї, змушені продавати таким
власникам свою робочу силу.
Капітал, як будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст і суспільну форму. У їх
діалектичній єдності розкривається глибинна суть даної категорії. Якщо дотримуватися такого
підходу, то капітал – не просто засоби виробництва, гроші, а виробниче відношення, при якому
знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості служать знаряддям експлуатації,
привласнення частини чужої неоплаченої праці. В єдності двох сторін капіталу – його речового
змісту і суспільної форми – визначальна роль у пізнанні суті даної категорії належить
характеристиці суспільної форми, відносинам власності. Саме тому «капітал – це не річ, а
певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке
представлене в речі й надає цій речі специфічного суспільного характеру».
Засоби виробництва, певні матеріальні блага не на всіх етапах людської цивілізації
виступали знаряддям експлуатації. Насамперед таку роль вони не виконували за умови
первісного ладу, оскільки були спільною власністю. Не могли вони виконувати таку роль
і за умов рабовласницького ладу, оскільки раб сам належав до знарядь праці, не був
вільним і не міг продавати свою робочу силу. Здебільшого така ситуація складається і за
умов феодалізму. Правда, земля у руках феодала частково виконувала роль знаряддя
експлуатації, тому що він віддавав певну, як правило, незначну частину селянинові й
останній за це змушений був половину або більшу частину робочих днів тижня
працювати на полі феодала-власника. Земля, знаряддя праці виконували таку роль
частково і тому, що селянин-кріпак не був юридично вільним. Отже, капітал як
виробниче відношення не був панівною суспільною формою при феодалізмі. Разом з тим
за умов даного суспільного ладу розвивається лихварський капітал, коли гроші у руках
лихваря виступають знаряддям привласнення частини праці дрібного товаровиробника
(ремісників, селян). Певного розвитку при феодалізмі набув і торговельний капітал.
Панівним виробничим відношенням, яке пронизує всі пори суспільного способу
виробництва, капітал стає за умов капіталізму. Переважна маса безпосередніх виробників
позбавлена засобів виробництва, є юридично вільна і продає свою робочу силу
власникам засобів виробництва – капіталістам. Останні оплачують найманим робітникам
лише частину затрачених ними фізичних і розумових сил у процесі праці у формі
заробітної плати.
З погляду соціально-економічних відносин глибинна суть капіталу, як діалектичної
єдності речового змісту і суспільної форми, конкретизується в антагоністичній
суперечності між монополізованими незначною частиною суспільства засобами виробництва
і людьми найманої праці, які становлять більшість трудового населення тієї чи іншої
країни Заходу.
Ця антагоністична суперечність у свою чергу знаходить вираження у різноманітних
конкретних формах капіталу: індивідуальному, акціонерному, промисловому,

47