Page 129 - 4163

змушений приймати нав’язане зовнішньо (державою) рішення, то це може призвести до
порушення рівноваги, що склалася між учасниками ринку: ті агенти ринку, до яких
безпосередньо не застосовуються ці заходи, будуть вимушені також реагувати на державний
вплив.
При використанні методів непрямого впливу держава прямо не втручається в процес
прийняття рішень суб’єктами економіки, а лише створює передумови для того, щоб при
самостійному виборі суб’єкти надавали перевагу тим варіантам, які відповідають цілям
економічної політики. Перевага даних методів полягає в тому, що вони не порушують ринкової
ситуації – певний економічний суб’єкт приймає рішення самостійно. Недоліком є те, що їм
характерний часовий лаг, який виникає між моментами прийняття державою заходів, реакцією
на них економіки, і реальними змінами в економічних результатах господарської діяльності. До
них відносяться: фінанси; податки; державний бюджет; кредити; грошова маса; ціни тощо.
Залежно від засобів впливу на ринок, що застосовуються, розрізняють правові,
адміністративні та економічні методи.
Правові методи державного регулювання являють систему законодавчих та
нормативних актів, що регламентують діяльність економічних суб’єктів (визначають правовий
простір).
Адміністративні методи державного регулювання базуються на використанні сили
державної влади. Це заходи (засоби) заборони, дозволу або примусу. Адміністративні методи
державного регулювання передбачають використання сукупності адміністративних
інструментів, які здійснюють регулюючий вплив за допомогою правової інфраструктури (укази,
розпорядження, ліцензування, квотування, встановлення фіксованих цін, стандартів, санації,
штрафи за порушення тощо). Адміністративні методи державного регулювання ринку – це
пряме управління державою, що здійснюється залежно від обраного способу управління
економічними суб’єктами за такими напрямками:
1. Державний контроль над монопольними ринками. Через застосування
антимонопольного регулювання держава встановлює межі розвитку підприємств; припустимі
рівні рентабельності; регулюючі ціни.
2. Державний контроль над небажаними ефектами системи вільного
підприємництва. Повна свобода ринкових відносин не забезпечує охорони навколишнього
середовища і невідтворювальних ресурсів. Оскільки економічне регулювання тут безсильне, то
держава встановлює відповідні правила і норми поведінки, які забезпечують відносну
екологічну безпеку.
3. Забезпечення мінімально припустимого рівня добробуту й соціального захисту
населення. З цією метою встановлюється гарантований мінімум заробітної плати, пенсії, межі
робочого дня, допомоги безробітним, бідним тощо.
4. Захист національного ринку та національних інтересів у світогосподарських
зв’язках (ліцензування експорту, державний контроль за імпортом капіталу, робочої сили,
товарів тощо).
5. Реалізація цільових програм економічного, науково-технічного і соціального
розвитку країни. Вона передбачає елементи адміністрування щодо підприємств державного
сектора через механізм державних замовлень, контрактів та управління майном.
6. Запровадження системи норм й стандартів. Держава прямо регламентує
діяльність суб’єктів господарювання у сфері праці, якості продукції, охорони навколишнього
середовища через встановлення норм або вимог щодо їх стану.
Як видно із зазначеного вище, адміністративні методи помітно звужують свободу
економічного вибору, а інколи і ліквідують. Останнє можливо, коли адміністрування
економічно необґрунтоване, набирає рис абсолютизму, стає всеохоплюючим, тобто
перероджується в адміністративно-командну (командно-розподільчу) тоталітарну систему.
Сфера застосування адміністративних методів регулювання достатньо широка. Вони є
невід’ємною частиною господарського механізму країн з розвиненою ринковою економікою,

129