Page 124 - 4163

Проте, кейнсіанське державне регулювання мало на меті збереження ринкової економіки
(конкуренції та вільного ціноутворення), тобто не поривало с класичною традицією. Іншою
мовою, це був “наступ” на ринкову економіку, однак заради її врятування.
До середини 70-х рр. XX ст. криза настигла вже державно-регульовану ринкову економіку,
і, як наслідок, кейнсіанську модель ринкової економіки. Причина цієї кризи – надмірне
державне втручання в економіку. Це вимагало розробки нової концепції, яка була б здатна, за
умови збереження регульованого характеру ринкової економіки, допомогти державі сформувати
“економічний”, а не адміністративний механізм свого втручання в економіку.
Саме це завдання вирішила широко відома сьогодні монетаристська концепція, яка не
заперечуючи необхідності державного втручання в економіку, зводила це втручання до
“непрямого” – через регулювання грошової маси – впливу.
Отже, державне регулювання економіки – це система заходів задля здійснення
підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення
нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-
економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.
Необхідність втручання держави в економіку зумовлена:
- створенням умов для ефективного функціонування самого ринкового механізму;
- усуненням негативних наслідків ринкових процесів;
- вирішенням проблем, які ринковий механізм вирішити не може або вирішує погано;
- захистом національних інтересів на світовому ринку.
Практика господарювання показала, що чисто ринковими механізмами забезпечити високу
ефективність сучасного, великого за масштабами, складного та інтегрованого виробництва
неможливо. Ринковий механізм у реальному житті все більше доповнюється державним
регулюванням. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою
мірою втручалася в економічні процеси. Спочатку це втручання було дуже обмеженим і
зумовлювалося необхідністю вилучення частини суспільного продукту для утримання
“державної машини”: апарату чиновників, державної влади, армії, судів тощо. Такі утриманські
інтереси визначали пасивну роль держави в економіці, тому її іронічно називали “нічним
сторожем”. Активним регулятором виступав ринок.
Проте, в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації й ускладнення
відтворювальних процесів стали виразно проявлятись обмеження регулюючих можливостей
ринкового механізму. За цих умов виникла об’єктивна необхідність активізації ролі держави в
регулюванні економіки.
Таким чином, стратегічною проблемою сучасної економічної теорії є визначення
оптимального співвідношення “держави” і “ринку” в певних історичних обставинах. Всі
розглянуті вище економічні теорії та концепції відрізняються співвідношенням пріоритетів між
“державним” і “ринковим” початками економіки.
Ринковий механізм і державне регулювання економіки є діалектичною єдністю, атрибутом
змішаної економіки. Розумний синтез ефективного ринкового механізму і державного
регулювання дає можливість вирішувати соціальні та економічні проблеми суспільства,
реалізовувати кон’юнктурні та стратегічні цілі.
У стабільній економіці основним регулятором соціально-економічних процесів виступає
ринковий механізм, а державне регулювання економіки виконує допоміжну роль. Основне
призначення останнього – створення нормальних умов для функціонування ринку, нейтралізація
негативних наслідків і вирішення проблем, які не під силу ринковому механізму.
У перехідній економіці, що стосується безпосередньо сучасної України, роль державного
регулювання значна і суттєва, але в міру створення необхідних засад розвитку ринкових
відносин вплив держави має зменшуватися.
Ринкове і державне регулювання економіки часто доповнюється функціонуванням
інституту соціального партнерства, що дає можливість найкращим чином узгоджувати інтереси
економічних суб’єктів, реалізовувати економічні й соціальні цілі розвитку суспільства.

124