Page 39 - ЛЕКЦІЯ 1
P. 39
мислення зв’язана з його незвичайною залежністю від нагромадженого досвіду, чия
обмеженість і повторюваність потім відтворюється стереотипами думки.
Аналіз мислення неминуче приводить до питання про розумові (мислені)
здібності, тобто до питання про те, що саме являє собою наш розум, які його
особливості. Психологія вирішує ці проблеми, досліджуючи те, що називається
людським інтелектом, під яким розуміється сукупність всіх розумових здібностей,
що забезпечують людині можливість вирішувати найрізноманітніші завдання.
Як і всі функції психіки, інтелект знаходиться під впливом, з одного боку,
спадковості, а з іншого – під впливом оточуючого середовища. Спадкова
обумовленість зв’язана з багатьма факторами: 1) генетична обумовленість, тобто
вплив спадкової інформації, отриманої від батьків; 2) фізичного і психічного стану
матері; 3) екологічні умови, вживання лікарських засобів, наркотиків тощо.
Адаптаційна обумовленість проявляється перш за все у впливі на розумовий
розвиток таких факторів: 1) особливостями харчування дитини; 2) психічної
стимуляції, інтелектуальної активності дитини з боку дорослих; 3) числа дітей в
сім’ї, її соціального статусу.
Залежність інтелектуальних можливостей людини від генетичних і соціальних
факторів очевидне, тому більша частина сучасних психологів розглядає інтелект як
продукт взаємодії спадковості і середовища, але ще вияснюються їх роль і форми
взаємовпливу.
4.2 Допонятійне і понятійне мислення
В своєму становленні мислення проходить дві стадії: допонятіну і понятійну.
Допонятійне мислення – це початкова стадія, коли формуються властивості, що
дають можливість подолати ряд часових і просторових обмежень. На цьому етапі
мислення у дітей має іншу чим у дорослих, логіку і організацію. Логіка не є
вродженою, а розвивається поступово в процесі оперування з предметами.
Судження дітей – одиничні, про даний конкретний предмет, тому вони
категоричні і відносяться до наочної дійсності. Центральною особливістю
допонятійного мислення є егоцентризм. Внаслідок егоцентризму дитина не попадає
в сферу свого власного відображення, не може подивитися на себе з боку, оскільки
вона не здатна вільно перетворювати системи відліку, початок якого зв’язаний з
його “я”. І тому діти до 5 років не можуть правильно зрозуміти ситуацію, що
вимагає деякого відходження від власної точки зору і прийняття чужої позиції.