Page 81 - 2575

роках перевищували 7%. Хрущов та його керівництво низкою заходів намагаються поліпшити си-
туацію в аграрному секторі, але це практично не дало позитивних наслідків. До цих заходів можна
віднести рішення наздогнати США за виробництвом м'яса, масла, молока впродовж трьох-
чотирьох років; примусове запровадження посівів кукурудзи по всій країні; хімізацію землеробст-
ва, яка, втім, не була забезпечена відповідними потужностями в хімічній промисловості. В останні
роки правління Хрущова, в роки семирічки (1959-1965) темпи розвитку радянського сільського
господарства помітно знизилися, плани зростання виробництва продукції рослинництва й тварин-
ництва не були виконані, ефективність сільськогосподарського виробництва була низькою. Про-
мислове виробництво впродовж „хрущовського” десятиліття розвивалося досить динамічно. За
офіційними даними, в Україні у 1951-1958 рр. промислова продукція щорічно зростала на 12,3 %,
а у 1959-1965 рр. — на 8,8 %. В Україні, як і в усій країні, змінюється структура паливного балан-
су за рахунок збільшення видобутку нафти і газу (нафти — у 4,6 рази, газу — вчетверо). Зростає й
видобуток електроенергії як за рахунок теплових електростанцій, так і гідроелектростанцій Дніп-
ровського каскаду. Економічна політика, що її провадило партійно-державне керівництво на чолі з
М. Хрущовим, загалом сприяла промисловому зростанню, особливо таким її елементам, як актив-
ніше використання кредитно-фінансових методів стимулювання виконання та перевиконання пла-
нових завдань (зокрема запровадження у серпні 1954 р. диференційованого режиму кредитування
добре та погано працюючих підприємств), орієнтація на зміцнення госпрозрахункових відносин.
Але прорахунки в економічній політиці в роки семирічки стали однією з причин того, що в останні
її роки спадають темпи зростання продуктивності праці та капіталовкладень, на серйозну пробле-
му перетворюється довгобуд. Відставання сільського господарства стримувало розвиток легкої та
харчової промисловості. Проте реформа, народжена у надрах апарату й реалізована ним же, не за-
чепила основ господарського механізму, що існував, а лише частково вирішила завдання, що стоя-
ли перед нею, породивши при цьому масу нових проблем. Економічні важелі просто не могли ста-
ти визначальними за умов абсолютного панування командно-адміністративної системи. Раднарго-
спи відносно підприємств практично залишалися тими самим міністерствами, лише функціонува-
ли вони в межах певної території, а не галузі. Нові завдання вирішувалися за допомогою старого
економічного механізму, відтак, у 1950-х роках у процесі здійснення економічних перетворень не
було належної послідовності й цілеспрямованості, а головне — не ставилося завдання радикально-
го реформування існуючого господарського механізму. У 1961 р. було проведено грошову рефор-
му: масштаби цін було підвищено у 10 разів, у зв'язку з чим було випущено нові гроші. Не було
виконано й одне з найважливіших завдань, що стояли перед економікою — відмова від застосу-
вання мобілізаційних заходів при розв'язанні господарських проблем. За кілька років стало зрозу-
міло, що це завдання не може бути розв'язане радянською економікою, адже економічні стимули
розвитку були несумісними з командною системою. Як і раніше, необхідно було організовувати
маси людей для виконання різних проектів.
Спроби лібералізації адміністративно-командної системи господарства в період „хру-
щовської відлиги”. .”Косигінська” реформа(1965р), її суть та реалізація в Україні.У першій
половині 1960-х років на шпальтах радянської періодики широко розгорнулася дискусія з питань
удосконалення господарського механізму, розширення самостійності підприємств і вдосконалення
планування. У ній взяли участь вчені, працівники планових органів, робітники підприємств. Голо-
вною думкою учасників дискусії була ідея підвищення ролі підприємств у плануванні виробницт-
ва. Початок реформуванню радянської економіки поклали рішення березневого та вересневого
(1965 р.) пленумів ЦК КПРС. Реформа (названа „Косигінською” за ім'ям одного з її ініціаторів,
голови Ради міністрів СРСР О. М. Косигіна) мала на меті вдосконалити планування й економічне
стимулювання і була спрямована на пошук оптимального поєднання централізованого керівництва
економікою й оперативно-господарської самостійності підприємств, зміцнення й подальший роз-
виток господарського розрахунку. Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму:
планування, організаційну структуру управління, економічні стимули та господарський розраху-
нок. Було вирішено ліквідувати раднаргоспи та повернутися до галузевого принципу управління.
Наступним важливим напрямом реформи була зміна всієї системи планування й економічного
стимулювання. У державному плануванні передбачалося передусім підвищити його науковий рі-
вень шляхом запровадження прогресивних нормативів і балансових розрахунків, забезпечити тіс-
ний зв'язок його із науково-технічним прогресом. Крім того, передбачалося розглядати п'ятиріч-
ний план як основну форму державного планування розвитку народного господарства. Щоправда,
в постанові зауважувалося, що можна конкретизувати й уточнювати завдання п'ятирічних планів
по роках відповідно до змін, що відбуваються в економіці.
З метою розширення господарської самостійності підприємств передбачалося скорочення кі-
лькості обов'язкових директивних планових завдань, зокрема: обсяг реалізованої продукції (за-
мість валової); основна номенклатура продукції; фонд зарплати; сума прибутку та рентабельності;
платежі до бюджету та асигнування з бюджету; обсяг централізованих капіталовкладень та впро-
вадження виробничих потужностей; найважливіші завдання з упровадження нової техніки; показ-
ники матеріально-технічного постачання. Передовсім було визнано за необхідне посилення ролі
прибутку в підвищенні матеріальної зацікавленості підприємств працювати рентабельно, на прин-
ципах самоокупності. Із цією метою до суми показників, які доводили згори, включили загальну
79