Page 83 - 2575

формацій”; розвиток економіки, як і раніше, орієнтувався на витратний шлях, тож принести кар-
динальних позитивних змін був неспроможний. Проте вжиті на цьому етапі заходи (наведення
елементарного порядку, зміцнення трудової й технологічної дисципліни, широка заміна керівників
тощо) дали певний позитивний ефект: дещо зросла продуктивність праці, збільшилися капіталовк-
ладення в соціальну сферу. На цьому тлі було розв'язано антиалкогольну кампанію, яка завдала
колосального удару по державних фінансах (за деякими даними, збитки сягали 10 млрд. крб. що-
річно).
Поступово у керівництва країни формувалося розуміння щодо необхідності серйозних перет-
ворень, власне, зміни наявної в СРСР економічної моделі, які були підготовлені багаторічними
економічними дискусіями, зокрема малопомітним у 1970-х роках напрямом удосконалення госпо-
дарського механізму, що орієнтувався на перехід до ринкової економіки, із конкуренцією та віль-
ним ціноутворенням за відсутності централізованого управління економікою та мінімальним
втручанням держави в економічні процеси. Власне, у другій половині 1980-х років цей підхід ще
не став підґрунтям реформування радянської економіки, але перші кроки на цьому шляху — при-
йняття законів „Про індивідуальну трудову діяльність” (1986 р.) та „Про кооперацію” (1988 р.), які
з численними застереженнями легалізували дрібне приватне підприємництво, означали відхід від
традиційного тлумачення соціалістичної економіки. Певні перетворення відбуваються й в аграр-
ному секторі, але вони зводилися до перебудови системи управління в сільському господарстві
(створено Держагропром). Створення Держагропрому, який об'єднав практично всі міністерства та
відомства галузі, не дало істотного ефекту в розв'язанні сільськогосподарських проблем: послаби-
ти гостроту продовольчої проблеми й забезпечити реальну самостій-ність колгоспів та радгоспів.
Кризові явища в економіці поглиблювалися, а реформи не давали жодних позитивних зрушень.
В 1990 р. уряд СРСР розробив програму переходу до ринкових відносин під жорстким дер-
жавним контролем, але вона не дістала підтримки Верховної Ради СРСР. Не була підтримана й
більш радикальна програма групи Шаталіна („500 днів”). Зрештою, Верховна Рада СРСР затвер-
дила „Основні напрямки стабілізації народного господарства та переходу до ринкової економіки”,
втім ця програма не мала під собою твердого ґрунту й не могла дати позитивних результатів. Уна-
слідок цього всього криза радянської економіки поглиблюється. Непослідовна, безсистемна пере-
будова призвела до невідворотного розвалу радянської економіки та розпаду СРСР.

Змістовий модуль 5. Формування основ ринкового господарства в Україні
(90-ті роки ХХ ст.).

Стан економіки України на момент проголошення незалежності. Розпад СРСР був зафік-
сований 1 грудня 1991 р. Але першим кроком до незалежної (і політично, і економічно) держави
— України було проголошення «Декларації про державний суверенітет України» (16 липня 1990
р.) та прийняття «Акту проголошення незалежності України» (24 серпня 1991 р.). Проголошення
незалежності України означало створення цілком іншої політичної й соціально-економічної ситу-
ації. Власне, за роки існування союзного народногосподарського комплексу було практично виче-
рпано продуктивний потенціал Донбасу, багаторічні проблеми якого (технологічна застарілість,
моральна й матеріальна зношеність, ускладненість умов видобутку вугілля, соціальні проблеми)
виявилися проблемами винятково України. Отже, українська економіка впродовж багатьох років
виконувала функції сировинного придатку, продукція, що тут вироблялася для кінцевого спожи-
вання, не перевищувала третини загального виробництва в республіці. Союзний уряд, особливо у
1970—1980-х роках постійно обмежував капітальні вкладення, необхідні для ефективного функці-
онування економіки республіки, відбувалося невпинне «старіння» основних фондів, знижувався
коефіцієнт їх придатності, що стало дуже гострою проблемою української економіки, особливо за
умов розбудови незалежної держави. Величезні структурні диспропорції, що сформувалися в
українській економіці, призвели до катастрофічних наслідків в екології, до втрат природних і люд-
ських ресурсів. Отже, економіка країни потребувала глибокої й докорінної перебудови, здійснення
швидких, радикальних перетворень, спрямованих на заміну існуючої економічної системи іншою з
метою забезпечення її ефективного функціонування.
Перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки та спроби його обґрунту-
вання в економічній літературі. Проблема трансформації директивної економіки на ринкову ви-
кликала доволі активну полеміку щодо шляхів та основних напрямів економічної політики перехі-
дного етапу. Цим проблемам присвячено наукові дослідження відомих українських учених, зокре-
ма А. Гальчинського, В. Геєця, С. Данилишина, С. Єрохіна, Б. Кваснюка, В. Кононенка, І. Лукіно-
ва, В. Черняка та ін. Найважливішим аспектом цих досліджень була спроба знайти й обґрунтувати
шляхи переходу від централізованого планово-директивного господарства до ринкової економіки.
Погляди вітчизняних учених формувалися під впливом альтернативних концептуальних теорій,
що існували у світовій економічній науці, на підставі яких сформувалися два напрями такого пе-
реходу.

81