Page 85 - 2575

тання виробничої та комерційної діяльності. Зростає заборгованість з виплати заробітної плати та
інших виплат (пенсій, стипендій тощо). Усе це було результатом непродуманої дефляційної полі-
тики монетаристськими методами без обмежень видатків державного бюджету, які й надалі зрос-
тали. Тільки за першу половину 1993 р. обсяги кредитування дефіциту державного бюджету Наці-
ональним банком збільшилися вдвічі.
Наступний етап реформування економіки України визначала спроба реалізації програми ви-
ведення економіки з кризи, запропонована президентом Л. Кучмою у 1995 р. Програма передбача-
ла низку заходів, спрямованих на пришвидшене формування ринкових відносин: розвиток підпри-
ємництва; лібералізацію торгівлі; створення нової законодавчої бази; кардинальні зміни в грошо-
во-кредитній політиці; безкомпромісну боротьбу зі злочинністю та корупцією.
Становлення та розвиток засад ринкової економічної системи в Україні (друга половина
90-х рр). Основні напрями теоретичних досліджень в українській економічній літературі 90-
х рр ХХ ст. У жовтні 1995 р. в країні стартує курс па радикальні економічні перетворення, під час
реалізації якого скасовують дотації па виробництво збиткової продукції, відпускаються ціни, ска-
совується фіксований курс до твердих валют, проголошується необхідність тотальної приватизації
та суттєвого скорочення бюджетного дефіциту тощо. Наступні роки довели, що застосування ме-
тодів «монетарист-ського адміністрування» в керівництві економікою не змогло забезпечити шви-
дкого й ефективного виходу української економіки з кризи, хоча й дали певні позитивні результа-
ти. Так, 1995 р. характеризується певною стабілізацією грошово-кредитної сфери. Рівень інфляції
в Україні становив 181,7 % на рік і був майже вдвічі нижчим, ніж у Росії. Це зміцнило національну
грошову одиницю (купоно-карбованець), підвищило довіру до неї, створило передумови для про-
ведення грошової реформи. У вересні 1996 р. в обіг було запроваджено гривню— національну
українську валюту. Друга половина 1990-х років в економіці України характеризується проголо-
шенням коригування курсу реформ па створення державно регульованої, соціально спрямованої
ринкової економіки, або, інакше кажучи, проголошено курс на розбудову соціального ринкового
господарства. Проте в цей період в Україні вже сформувалася доволі розвинена ринкова інфра-
структура (банки, біржі, страхові компанії тощо), визначилася певна спрямованість валютної, кре-
дитної політики. Стали також певною мірою зрозумілими переваги та вади діючої податкової, ми-
тної, регіональної політики. Але негативні тенденції в економіці України, хоча й дещо пом'якшені,
зберігалися до кіпця тисячоліття. Мабуть, це можна пояснити недостатньою послідовністю ринко-
вих перетворень, що відбувалися в Україні.
Так, лише наприкінці 1990-х років трохи пришвидшилися процеси приватизації промислових
об'єктів, до 2000 р. змінило форму власності близько 65 тис. підприємств та організацій, а недер-
жавні підприємства почали виробляти майже 70% продукції. Утім, ці процеси не мали системного
характеру, жодна програма приватизації в ці роки не дістала підтримки Верховної Ради України,
не отримали належного захисту й відносини власності.
Разом із тим па макроекономічну динаміку негативний вплив справляли скрутне фінансове
становище підприємств, недостатня ефективність приватизації й управління державним майном,
зменшення попиту на вітчизняну продукцію через її високу собівартість та неконкурентоспромо-
жність, брак інвестицій, повільне формування законодавчої бази, яка б відповідала економічним
процесам перехідної економіки.
Разом із тим на розвиток Української економіки негативний вплив справляли скрутне фінан-
сове становище підприємств, недостатня ефективність приватизації й управління державним май-
ном, зменшення попиту на вітчизняну продукцію через її високу собівартість та неконкуренто-
спроможність, брак інвестицій, повільне формування законодавчої бази, яка б відповідала еконо-
мічним процесам перехідної економіки.
Усі ці проблеми привертали увагу науковців, з'являється низка публікацій, присвячених об-
ґрунтуванню концепції структурної перебудови, і передусім трансформації промислового компле-
ксу, питанням оптимізації галузевої структури національного виробництва, забезпечення його
конкурентоспроможності на світових ринках.
Так, у колективній монографії «Рыночные трансформации в переходной экономике» доволі
детально досліджено мету й об'єкти структурних перетворень у промисловості України, стверджу-
ється, що «ефективнішою вважається та структура виробництва, в якій частка проміжної продукції
(сировини, палива, матеріалів) буде відносно меншою, а частка кінцевої продукції (споживчих та
інноваційних товарів)-— відповідно більшою» . Щодо наявної структури промислового виробниц-
тва в Україні, то, на думку авторів, вона є «нераціональною як з економічної, так і з соціальної то-
чок зору, оскільки в ній переважають екологічно шкідливі виробництва», а відтак вона потребує
кардинальної трансформації передусім у бік наукоємних виробництв .
Цим проблемам присвячено й монографію В. Коломойцева «Восстановлеиие и структурная
трансформация промышленного комплекса Украины». Автор як основу структурної політики роз-
глядає політику промислову, «що визначає стратегію і тактику розвитку промислового комплексу
та його структурну трансформацію», головними складовими якої є проблеми енергозбереження,
досягнення енергетичної безпеки держави й організації імпортозамісного виробництва. Основою
промислової політики України, па його думку, має стати посилення конкурентоспроможності на-
ціональної економіки. Але, зосередившись на питаннях структурної переорієнтації промислового
83