Page 78 - 2575

високих – далеко не завжди економічно виправдане. Оскільки дії держави поєднані з позитивними
трансакційними витратами, то результат «лікування» може виявитися гіршим від самої «хвороби».

Змістовий модуль 4. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної сис-
теми та його трактування в економічній думці.

Основні етапи розвитку радянської господарської системи (1917-1991 рр.). Становлення
адміністративно-командної системи та її теоритичне обгрунтування в українській
економічній літературі 20-30х рр. Методологічні дискусії 20-30рр. Прийшовши до влади, рево-
люційний більшовицький уряд здійснив низку радикальних заходів, спрямованих на посилення
державного управління економікою. Практично це означало відмову від ринкових відносин і пе-
рехід до централізованої економічної системи. Економічна політика, що її проводили на цьому
етапі, дістала назву політики воєнного комунізму. Економічна політика воєнного комунізму озна-
чала воєнну диктатуру із широким застосуванням примусових заходів у господарстві й мала такі
складові:
1)націоналізація всіх підприємств;
2)запровадження (травень 1918 р.) продовольчої диктатури (хлібна монополія держави і твер-
ді ціни, продзагони тощо);
3)централізація розподілу сировини і готової продукції;
4)запровадження (січень 1919 р.) продовольчої розкладки на хліб, а потім і на інші сільського-
сподарські продукти;
5)заборона свободи торгівлі (листопад 1918р.), згортання грошового обігу;
6)запровадження карткової системи розподілу продуктів;
7)запровадження загальної трудової повинності;
8)мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробницт-
вом.
Важливим заходом „воєнного комунізму” була продрозкладка (офіційно запроваджена декре-
том РНК у січні 1919 р.), за якою селяни мусили здавати всі „надлишки” продовольства. У проми-
словості „воєнний комунізм” означав суцільну націоналізацію із жорсткою централізацією управ-
ління через Вищу раду народного господарства (ВРНГ). В Україні послідовний перехід до політи-
ки „воєнного комунізму” розпочався із відновлення радянської влади на початку 1919 р. Тут одра-
зу ж розгорнулося одержавлення фінансів, транспорту, зв'язку, промисловості, передусім видобу-
вної, металургійної, машинобудівної, цукрової. Упродовж 1920 р. в Україні було націоналізовано
понад 11 тис. підприємств, на які припадало 82 % зайнятих у промисловості робітників. При цьо-
му слід зауважити, що найчастіше націоналізація відбувалася без належної підготовки й економіч-
ного обґрунтування, здебільшого націоналізовані підприємства не діяли, а робітники, що залиша-
лися без роботи, переїжджали до села. Ситуація в промисловості й транспорті ставала загрозливо-
го. Діючи згідно з принципами „воєнного комунізму”, відповідні державні й господарські органи
запроваджували в республіці загальну трудову повинність і трудові мобілізації, па власний розсуд
перекидаючи на великі підприємства, що працювали на війну, робітників із дрібних фабрик та за-
водів. 21 січня 1920 р. створено Українську трудову армію, що мала забезпечити виробництво не-
обхідною робочою силою: у 1920 р. бійці Трудармії відпрацювали майже 3 млн. людино-днів па
різних промислових об'єктах. Але ці заходи замість позитивних результатів лише пришвидшували
процес господарського занепаду: виробництво основної продукції скоротилося до мінімуму (так,
наприкінці 1920 р. виробництво чавуну становила близько 6%, а цукру - менш як 3 % від рівня
1913 р.).
Націоналізація (а, точніше, конфіскація), що проходила під гаслами переходу від капіталісти-
чного до соціалістичного способу виробництва, остаточно підірвала розхитаний війною господар-
ський механізм, знищила підприємницьку ініціативу, максимально обмежила товарно-грошові ві-
дносини. Економічні закони, що перестали діяти, намагалися замінити посиленням централізації
управління, за прикладом Росії в Україні створюється Українська Рада Народного Господарства
(УРНГ), яка діяла під безпосереднім контролем ВРНГ, а також мережа вертикальних управлінсь-
ких структур. Посиленій централізації відповідали адміністративні методи керівництва господарс-
твом, сувора регламентація діяльності господарських органів. У цей період тривав процес обме-
ження, а згодом -- майже цілковитого витіснення економічних методів управління і переходу до
адміністративних методів. Таким чином, у період воєнного комунізму відбувся перехід до нової
системи управління промисловим виробництвом і розподілом — главкізму, який передбачав
централізацію управління і безпосереднє підпорядкування підприємств галузевим головним або
центральним управлінням ВРНГ.
В українській економічній літературі з'являлися праці, в яких критикувалися економісти, що
обстоювали необхідність розроблення плану на основі врахування ринкових закономірностей. Так,
на сторінках часопису „Господарство України” були піддані критиці погляди Л. Н. Юровського на
проблему плану в радянському господарстві, концепції В. П. Акуленка стосовно темпів і типів ін-
дустріалізації в СРСР, перспективного планування тощо. Критикуючи погляди В. П. Акуленка,
76