Page 86 - 2575

комплексу країни, автор залишає поза увагою конче важливі проблеми інституціонально-
структурних перетворень складових цього важливого процесу.
Утім, як доводить досвід, за умов перехідної економіки структурна перебудова насамперед
має спрямовуватися на формування та розвиток ринкового середовища. З огляду на це для Украї-
ни й у теорії, і на практиці на перший план виходить проблема обґрунтування та здійснення ком-
плексу інституціональних реформ: приватизація та законодавче закріплення прав інституту прива-
тної власності, формування конкурентного середовища, вдосконалення інституту права, станов-
лення правового поля господарювання, розвиток фінансових інститутів, обмеження й ліквідація
тіньової економіки тощо.
Наприкінці 1990-х років такий комплексний підхід до аналізу суті та спрямованості структур-
ної політики стає основою багатьох економічних досліджень. Так, П. Єщенко, розглядаючи особ-
ливості формування структурної політики за умов трансформації економіки, зосереджується не
лише на макроекономічних показниках та аналізі структури промислового виробництва, а й на
особливостях формування нової структури власності, соціальної структури суспільства. Він ствер-
джує, що найважливішим завданням у процесі трансформації української економіки є необхідність
«подолати економічні, політичні, інституційні перепони, що стримують рух економіки України до
нової моделі розвитку» .Отже, наприкінці XX — на початку XXI ст. істотно розширюється сфера
наукових досліджень проблем структурної перебудови української економіки, в центрі уваги укра-
їнських учених опиняються окремі Інститути ринку. Деякі вчені, зокрема С. Єрохін, вважають го-
ловними складовими процесу економічного розвитку й структурної трансформації економіки ін-
ституціональну модернізацію. Усе це дає підстави стверджувати, що, па думку багатьох українсь-
ких економістів, саме інституціональний підхід уможливлює комплексне охоплення проблематики
структурних реформ та суспільної трансформації; він і стає домінантним у їхніх дослідженнях на
зламі тисячоліть.
У другій половині 1990-х років відбуваються й певні зрушення в аграрному секторі. У межах
аграрної реформи, започаткованої ще 1990—1993 роками, були зроблені певні кроки, спрямовані
на реформування відносин власності. Ці процеси мали сприяти появі на селі селянина-власника,
зацікавленого в мінімізації матеріальних витрат і ресурсозаощадженні, а також у збереженні й під-
вищенні родючості ґрунтів. Утім, на практиці все відбувалося таким чином, що справжні резуль-
тати виявилися протилежними тим, що пропагувалися. Реформування відносин власності в сільсь-
кому господарстві відбувалося надзвичайно низькими темпами, поверхово й непродумано. Дозво-
ливши приватизацію земельних ділянок, що перебували в користуванні громадян, основну масу
землі — близько ЗО млн. га сільськогосподарських угідь, які перебували в користуванні сільсько-
господарських підприємств, заходилися роздержавлювати лише від середини 1990-х років, але не
як приватну власність на землю безпосередньо селян, а як так звану колективну власність тих са-
мих сільськогосподарських підприємств, які змінили свій статус на недержавний.
Услід за роздержавленням землі розпочалися процеси її паювання та закріплення прав на зе-
млю державними актами, внаслідок чого відбувається реформування (або просто ліквідація) знач-
ної кількості колективних господарств. процеси розпаювання підприємства, що виникали як орен-
дні на приватній землі, істотно змінювали виробничі відносини, що свідчило про певні позитивні
кроки в процесі реалізації аграрної реформи.
Водночас, у багатьох аспектах процес реформування залишався непослідовним, структурні
зміни впроваджувалися надто повільно. Отже, в аграрному секторі, усупереч проголошеним рефо-
рмам, залишається цілий ряд проблем, які необхідно вирішувати, без чого важко очікувати карди-
нальних змін у бік зростання обсягів сільськогосподарського виробництва. Таким чином, десять
років незалежності економіка України та її економічна думка пройшли складний і неоднозначний
шлях до формування основних засад ринкової економіки, який 2006 року завершився визнанням
світовою спільнотою економіки України як ринкової, що підтверджувало, попри безліч негатив-
них моментів, його безперечну правильність.
За десятирічний період відбулося чимало змін у багатьох сферах життя України, зокрема, в
економічній. Про економічні підсумки десятиріччя, що минає, про основні досягнення та невдачі
цього періоду "Главреду" розповіли, а також поділилися власними оцінками розвитку України в
2000-2010 роках президент Центру ринкових реформ, екс-міністр економіки України, доктор еко-
номічних наук Володимир Лановий, заслужений економіст України, екс-міністр економіки Украї-
ни Віктор Суслов, виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко та керівник
Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський.
Сучасний стан українського господарства. Інноваційно-інвестиційний напрям теорети-
чних досліджень. Першою визначною подією десятиліття стало 1 січня 2002 року, коли в єврозоні
з'явилася готівкова валюта євро. Це знаменувало собою якісно новий етап економічної інтеграції в
Європейському Союзі і певну зміну балансу монетарних сил. Тобто з'явилася колективна валюта,
це дало поштовх для нових євроочікувань не тільки в Україні, але й в цілому світі.
Друга подія відбулася у 2005 році, коли почав діяти відомий Кіотський протокол. Це означа-
ло, що питання захисту навколишнього середовища та безпосередньо боротьби з викидами, стали
частиною виробничо-комерційної діяльності.

84