Page 77 - 2575

(1913), “Лекції про типи економічної теорії” (1935). Учень Веблена, Мітчелл критично оцінював
ігнорування ним статистики для доказу своїх ідей. Сам Мітчелл вважав збір статистичних даних
головним завданням науки. Він нагромадив і систематизував величезний статистичний матеріал,
який узяв за основу своїх досліджень. Внесок В.Мітчелла в інституціональну теорію полягає у
з’ясуванні взаємозв’язку економічних та неекономічних чинників (наприклад, впливу грошей на
поведінку людей) на ґрунті застосування масиву статистичних даних в математичній обробці та
дослідженні циклічних коливань. Мітчелл вважав, що циклічний характер капіталістичної
економіки спричиняється дією багатьох факторів “системи грошового господарства”. Побудував-
ши разом з економістами “гарвардської школи”, яку він очолював, понад 1200 динамічних рядів
руху ринкової кон’юнктури, Мітчелл так і не створив задовільної моделі “безкризового циклу”.
Прогноз “гарвардського барометра” напередодні “Великої депресії” 1929-1933 рр. віщував
економічне процвітання. Після “Великої депресії” Мітчелл став одним з теоретиків “регульованої
ринкової економіки”. Хоча дослідження гарвардської школи й не виявили закономірностей ци-
клічного розвитку та його причин, вони лягли в основу економетрії – нового напряму
економічного аналізу.
Після Другої світової війни відбулось відродження інституціоналізму на дещо інших засадах.
Якщо неокласики і кейнсіанці сперечались щодо межі втручання держави в економіку, то
інституціоналісти знайшли нові об’єкти дослідження: місце і роль в економічному житті НТР,
інформації, влади, політики та ін.
Поширення ідей кейнсіанства у Франції, де після другої світової війни здійснювалося мас-
штабне державне регулювання економіки, набуло прояву в концепції індикативного плануван-
ня Франсуа Перру (1903–1979) – професора Паризького університету, який став фундатором
соціологічної школи інституціоналізму, одним з основоположників економічного дирижизму.
Прихильники концепції індикативного планування переважного значення надавали державному
регулюванню через програмування економічного розвитку країни, основу якого становила система
національних рахунків та державних планів рекомендаційного характеру. Система індикативного
планування включала механізм як коротко-, так і довгострокового регулювання економіки, забез-
печення незгасання інвестиційного процесу.
Теорема Коуза. До загальних положень нової інституціональної теорії відносять так звану
теорему Коуза, викладену в його статті "Проблема соціальних витрат" (1960). Теорема присвячена
проблемі зовнішніх ефектів (екстерналій). Так називають побічні наслідки будь-якої діяльності,
що стосуються не безпосередніх її учасників, а третіх осіб.
Приклади негативних екстерналій: дим із заводських труб, яким вимушені дихати оточуючі,
забруднення рік стічними водами і т. п. Приклади позитивних екстерналій: приватний квітник чи
газон, який милує око перехожих, установка індивідуального ліхтаря у дачному провулку і т. п.
Існування екстерналій приводить до розходження між приватними і соціальними витратами (за
формулою – соціальні витрати дорівнюють сумі приватних витрат і екстерналій, тобто покладених
на третіх осіб). У випадку негативних ефектів приватні витрати виявляються нижчими від
соціальних, при позитивних зовнішніх ефектах – соціальні витрати нижчі від приватних.
Згідно з дослідженнями Пігу, який одним із перших досліджував цю проблему, це «провали
ринку», оскільки орієнтація лише на власні вигоди і витрати приводить або до перевиробництва
благ з негативними екстерналіями, або до недовиробництва благ з позитивними екстерналіями.
Вказівки на «провали ринку» служили для Пігу теоретичною основою державного втручання в
економіку: він пропонував накладати на діяльність, яка є джерелом негативних зовнішніх ефектів,
штрафи (що за розмірами дорівнюють екстернальним витратам) і відшкодовувати у формі
субсидій еквівалент екстернальних вигод виробникам благ з позитивним зовнішнім ефектом.
Із цієї теорії випливає декілька важливих теоретичних і практичних висновків.
По-перше, вона розкриває економічний зміст прав власності. Згідно з Коузом, екстерналії
(розходження між приватними і соціальними витратами і вигодами) з´являються лише тоді, коли
права власності розмиті. Якщо ці права визначені чітко, тоді всі екстерналії "інтерналізуються"
(зовнішні витрати стають внутрішніми). Не випадково основним полем для конфліктів, пов´язаних
із зовнішніми ефектами, виявляються ті ресурси, які із категорії необмежених переміщуються у
категорію рідкісних (вода, повітря) і на які до цього прав власності зовсім не існувало.
По-друге, теорема Коуза відводить звинувачення ринку в "провалах". Шлях до подолання
екстерналій лежить через створення нових прав власності у тих галузях, де вони були нечітко ви-
значені. Тому зовнішні ефекти і їх негативні наслідки породжуються недосконалим законодавст-
вом, і якщо тут хтось і "провалюється", то це – держава. Теорема Коуза по суті знімає стандартні
звинувачення у руйнуванні навколишнього середовища, які висуваються проти ринку і приватної
власності. Із неї випливає зворотний висновок – до деградації зовнішнього середовища веде не
надлишковий, а недостатній розвиток приватної власності.
По-третє, теорема Коуза виявляє ключове значення трансакційних витрат. Коли вони пози-
тивні, розподіл прав власності перестає бути нейтральним фактором і починає впливати на ефек-
тивність і структуру виробництва.
По-четверте, теорема Коуза доводить, що посилання на зовнішні ефекти – недостатня підс-
тава для державного втручання. У випадку низьких трансакційних витрат воно зайве, а у випадку
75