Page 80 - 2575

лягало 30% селянських господарств. Дуже суперечливі, навіть трагічні наслідки мала колективіза-
ція сільського господарства. У 1920-х роках існувало три форми колективних господарств, що різ-
нилися за ступенем усуспільнення: 1) комуни із повним усуспільненням матеріальних умов виро-
бництва і побуту; 2)сільськогосподарські артілі із усуспільненням основних матеріальних ресурсів
і збереженням особистого підсобного господарства; 3)товариства зі спільного обробітку землі
(ТОЗ). В процесі суцільної колективізації основною формою стали артілі, які і стали називати кол-
госпами. Завершення колективізації припадає на 1937 р., коли в колгоспи України об'єдналося 96,1
% селянських господарств та 99,7 % посівних площ. До початку Другої світової війни в республіці
існувало близько 30 тис. колгоспів і майже 1000 радгоспів. Одночасно із колективізацією тривав
процес розкуркулення, в результаті якого у селян вилучали майно, землю, а їх самих із родинами,
дітьми та старими висилали в далекі необжиті місця, запроторювали на лісозаготівлі та в концта-
бори, позбавляючи всіх політичних і громадянських прав.
Одним із наслідків стратегії „соціалістичного” очищення села став голодомор 1932-1933 ро-
ків.
Одразу після визволення від фашистської окупації розпочинається відбудова народного гос-
подарства України. Ще в серпні 1943 р. було прийнято постанову „Про невідкладні заходи щодо
відбудови народного господарства в районах, звільнених від німецької окупації”. Уряд Союзу РСР
виділив кошти на відбудову зруйнованого господарства України, але вони становили лише 24 % із
загальної суми і вочевидь не відповідали об'єктивним потребам республіки, адже матеріальні зби-
тки України перевищували 40% загальних втрат СРСР. Попри героїчні зусилля українського наро-
ду, відбудова народного господарства УРСР в роки війни лише розпочалася.
Особливостями відбудовного періоду стали:
1) опора на внутрішні ресурси;
2) пріоритет у відновленні роботи важкої індустрії;
3) посилення ролі мобілізаційно-пропагандистських заходів(рухів передовиків, новаторів, со-
ціалістичного змагання тощо);
4) використання позаекономічного примусу.
За цих умов відбудова промисловості була найважливішим завданням. У 1946-1950 роках на
розвиток важкої промисловості було спрямовано 88% капіталовкладень. Більшість виділених кош-
тів спрямовувалася на відбудову Донбасу, що дало змогу у 1950 р. довести видобуток вугілля до
93% довоєнного рівня. Серед пріоритетних галузей народного господарства була електроенерге-
тика, їй першочергово виділялися кошти, трудові й матеріальні ресурси, транспорт, у найстисліші
терміни було відбудовано Дніпрогес, а наприкінці п'ятирічки в Україні вироблялося більше елект-
роенергії, ніж до війни. За виплавкою чавуну та сталі наприкінці п'ятирічки Україна вийшла на
рівень 93-95 % довоєнного виробництва. Наприкінці відбудовчого періоду машинобудівна галузь
випустила продукції у півтора рази більше, ніж до війни. Значно повільнішою була відбудова сіль-
ського господарства. Ситуацію ще більше погіршувало те, що початок відбудови збігся із надзви-
чайно важким явищем —голодом 1946-1947 років. Сильна посуха впала па основні зернові райони
СРСР, але в Україні становище було куди скрутнішим, ніж в інших регіонах. Як найважливіше за-
вдання повоєнного економічного відродження країни Радянська держава висунула впорядкування
і зміцнення грошового обігу. Потрібно було провести грошову реформу. 14 грудня 1947 р. було
прийнято постанову „Про проведення грошової реформи і відміну карток на продовольчі та про-
мислові товари”. Паралельно розгортається колективізація. У 1950 р. примусовими методами було
об'єднано в колгоспи 93% селянських господарств. Процес колективізації супроводжувався чис-
ленними порушеннями законності (побиття громадян, вилучення у них майна, незаконні арешти,
загроза зброєю тощо). Ситуація ускладнювалася тим, що процесу колективізації протидіяли УПА
та підпілля ОУН, а це, своєю чергою, стимулювало каральну активність радянської влади, зокрема
масове виселення куркулів (заможних селян) та їхніх сімей.
Таким чином, політичне і господарське керівництво СРСР у повоєнні роки обрало найсклад-
ніший і ресурсномісткий варіант відбудови та розвитку радянської економіки. Він передбачав не
лише авторитарний розвиток з опорою на власні сили, а й був обмежений курсом па максимальне
форсування важкої промисловості та ВПК за рахунок безпрецедентного пограбування села, стри-
мання життєвого рівня населення, гальмування розвитку соціальної сфери, легкої та харчової про-
мисловості. Реалізація та-кого курсу вимагала не просто масштабного позаекономічного примусу,
а й масових репресій і водночас формального ухвалення цього курсу населенням країни.
Реформи 60-90-х років ХХ ст. як спроба вдосконалення радянської господарської систе-
ми. Після смерті Сталіна розпочався перегляд економічної політики країни. Хрущов щиро бажав
ліквідувати вади економіки й надавав цьому першочергового значення. Перші кроки в цьому на-
пряму спрямовувалися на вдосконалення аграрної політики, на розв'язання продовольчої пробле-
ми та виведення сільського господарства з глибокої кризи. Переломними в цьому плані були вере-
сневий (1953 р.) пленум ЦК КПРС. Одним із перших заходів нового керівництва країни стало сут-
тєве зниження сільськогосподарського податку, списання заборгованості за податками за попере-
дні роки, збільшення розмірів присадибних ділянок. Від середини 1950-х років сільське господар-
ство, вперше за довгі роки, стало рентабельним, доходи колгоспників значно зросли й надалі зрос-
тали до 1957-1958 років. Середньорічні темпи сільськогосподарського виробництва у 1954-1959
78