Page 84 - 2575

Перший напрям виник під впливом ліберальної (монетаристської, або ортоліберальної) кон-
цепції. Другий напрям у підґрунті мас кейнсіанську методологію з її теорією державного регулю-
вання економіки. Ще у 1990—1991 роках Верховною Радою було затверджено Концепцію перехо-
ду України до ринкової економіки (грудень 1990), в якій визначалася етапність переходу, підгото-
вка законодавчого поля, для чого було прийнято цілу низку законів, а саме: «Про власність», «Про
бюджетну систему», «Про підприємництво», «Про банки і банківську діяльність» тощо, які пев-
ною мірою створювали передумови ринкової трансформації української економіки.
Наступний етап, відповідно до Концепції, безпосередньо перехідний, мав забезпечити форму-
вання засад ринкової інфраструктури через роздержавлення власності, створення суб'єктів ринку,
формування національної грошової системи, перехід до вільного ціноутворення, свободу підприє-
мництва тощо. На практиці цей етап реалізовано не було, і Україна вже від початку 1992 р. ступи-
ла на шлях безпосередніх ринкових перетворень, не маючи для цього ані чіткої програми, ані від-
повідної теоретичної та практичної бази.
На практиці від початку 1992 р. був запроваджений в обіг купон-карбованець як розрахунко-
вий знак і попередник повноцінної національної валюти— гривні.
У березні 1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи національної економічної політи-
ки України», що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. «Основи»
передбачали низку заходів, зокрема роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову й мо-
дернізацію промисловості, відмову від деяких принципових положень, прийнятих під час ство-
рення СНД (Україна залишається у складі СНД, але остаточно виходить з рублевого простору, що
стало можливим завдяки запровадженню купоно-карбованця), перехід до взаєморозрахунків із
країнами Співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні
рийки тощо. Певного мірою прийняття цієї програми було умовою вступу України до Міжнарод-
ного валютного фонду (МВФ) у квітні 1992 р.
Власне, вступ до МВФ та певні кроки, зумовлені його вимогами, більшість українських еко-
номістів розглядають як винятково негативний фактор для економіки України, стверджуючи, що
«економічна політика, що її проводили в Україні, привела країну до глибокої економічної кризи.
Власне, реформи хоча й проголошувалися, але на ділі не проводилися. Аналізуючи цю ситуацію,
академік І. Лукінов зауважував, що «таке бездумне трансформування, яке несе у собі елементи не-
обґрунтованого романтизму або авантюризму, є антинародним і вступає у суперечність із прогре-
сивним напрямом економічного зростання та розвитку. Саме через відсутність всебічно обґрунто-
ваної комплексної програми ринкових реформ та механізму їх послідовного практичного втілення
Україна потрапила в особливо складне економічне становище» [9, с. 6]. Своєю чергою, А. Галь-
чинський назвав ці процеси «імітацією реформ». Економіка України переживала глибоку системну
кризу, про що переконливо свідчили панівні в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім
це катастрофічне падіння основних економічних показників. Падіння виробництва й стрімке зрос-
тання собівартості продукції різко зменшили бюджетні надходження від промисловості, тоді як
видатки бюджету невпинно зростали. Надзвичайно знизився життєвий рівень населення. Боротися
з інфляцією уряд намагався звичними директивними методами: було запроваджено фіксований
курс купоно-карбованця відносно долара, але цей крок лише інтенсифікував поширення «тіньової
економіки», збільшив втрати вітчизняних експортерів, а також посилив відплив капіталів за межі
України, що знекровлювало економіку країни. До того ж посилюється бартеризація зовнішньої
торгівлі, причому бартер був надзвичайно невигідним для української економіки: як правило, екс-
порт відбувався за заниженими цінами, а імпорт — за завищеними. Нееквівалентні експортно-
імпортні операції зумовили зро-стання зовнішньої заборгованості України.
Основні напрямки ринкових перетворень в економіці Незалежної України на першому
етапі незалежного роз-ку (1991-1994рр). Кінець 1991 — перша половина 1994 рр. — це період
поглиблення структурного розбалансування економіки України. Світовий досвід переконливо сві-
дчить, що для ефективного господарювання необхідно, щоб у структурі промислового виробницт-
ва частка базових галузей (паливно-енергетичний та металургійний комплекси) становила від 19
до 23 %. В Україні 1992 року вона становила 44,9 %, 1993 — 37,6 %, а 1994 року — 45,4 %. За ци-
ми цифрами криється збереження великої ресурсоємності суспільного виробництва. Водночас ви-
переджувальними темпами зростають ціни на продукцію базових галузей ціни: на продукцію вугі-
льної промисловості у першому кварталі 1992 р. зросли у 90 разів, більш як у 40 разів зросли ціни
на продукцію металургійної та нафтопереробної промисловості, ціни на продукцію легкої промис-
ловості зросли у 12 разів, а сільського господарства— вшестеро, що свідчило про істотне погір-
шення галузевої структури національного виробництва. Спроба поліпшити ситуацію за рахунок
емісійних кредитів лише стимулювала подальше зростання бюджетного дефіциту.
На цьому тлі суттєво посилився податковий тягар па товаровиробників, давалися взнаки фіс-
кальні ознаки податкової системи, що вкрай негативно позначалося на економічній ситуації, З ме-
тою скорочення емісії не забезпечених товарною масою грошей уряд вдається до збільшення по-
датків, встановлює найвищу в світі ставку прибуткового податку з громадян — 90 %. Але в підсу-
мку лише збільшуються так звані бартерні операції (натуральний обмін), ще більше посилюється
«тінізація» економіки, обороти якої у 1994 р. досягли 40 % валового внутрішнього продукту, ката-
строфічно зростають неплатежі за продані товари й надані послуги, відбувається подальше згор-
82