Page 73 - 2575

Держава за допомогою економічних важелів перерозподіляє національний дохід, забезпечуючи
соціальну справедливість. Сьогодні часто вживають інший аналог цього терміну – “змішана
економіка”.
Ідеологія ордолібералізму вперше була успішно реалізована під час економічних реформ у
повоєнній Німеччині.
Ерхард Людвіг (1897–1977) – видатний німецький економіст і державний діяч, якого вва-
жають “батьком” “німецького економічного дива”. Ерхард був одним з теоретиків “соціально-
ринкового господарства”, – доктрини, яку втілив у життя, піднявши економіку Німеччини з руїн
до вершин економічного добробуту. У книзі “Добробут для всіх” (1956) він підбиває підсумки
економічної реформи, спрямованої на свідоме створення нового економічного ладу. На початку
реформи він вимагав скасування всіх регламентуючих економічну діяльність функцій держави,
зміст господарської реформи вбачав у лібералізації економічного життя. Державне втручання об-
межувалося правовим регулюванням та непрямим впливом, що не шкодив вільному ринковому
механізмові й не виходив за межі соціальної сфери. Вже у 1957 році він констатував створення
“сформованого суспільства”, яке досягло високого рівня добробуту та економічної стабільності.
Наступний етап розвитку Ерхард пов’язував з удосконаленням соціальної функції держави, зро-
станням урядових видатків на соціальну сферу й розвитком соціальної інфраструктури.
Ці положення обґрунтовували й інші економісти фрайбурзької школи. В. Репке та О. Рюстов
ще в 20-х pp. вивчали проблеми суспільного ладу. Свої теоретичні пошуки вони продовжили під
час Другої світової війни, намагаючись визначити принципи свідомої побудови суспільного ладу
через поєднання традицій класичного лібералізму, ідеї природного економічного порядку та
керівної ролі держави.
Репке Вільгельм (1899–1966) – швейцарський економіст. Основні праці – “Кон'юнктура”
(1922), “Чи правильна німецька економічна політика?” (1950). Репке розробляє концепцію
“ринкового господарства”, під яким розуміє такий господарський порядок, основою якого є при-
ватна власність та економічний інтерес окремого виробника, котрому протистоїть споживач. Заса-
ди ринкового господарства має охороняти держава. Вона повинна забезпечувати підтримку
вільної конкуренції та вільного ціноутворення, господарського порядку, за якого б спрацьовували
економічні стимули до праці. “Соціальне ринкове господарство”, за визначенням Репке, є “шляхом
до економічного гуманізму”.
Паризька школа (дирижизм) – виникла у 20-30 рр. і спиралась на теоретичні засади,
запропоновані як неокласиками, так і представниками альтернативного напряму. Але формування
неоліберальних поглядів на ринкове саморегулювання у Франції відбувалось за умов тотальної
монополізації економіки і традиційно активної регулювальної ролі держави. Неоліберальна мо-
дель суспільного розвитку враховувала цю особливість, закріплюючи за державою дирижистські
функції.
Рюеф Жак-Леон (1896–1980) – французький економіст і державний діяч, фундатор французь-
кого неолібералізму. Він захищав об’єктивно зумовлений “соціальний порядок”, заснований на “ри-
нковій цивілізації”, суть якої полягає у регулюючому потенціалі ринку, зумовленому процесом урі-
вноважування цін у середовищі вільної конкуренції. У повоєнні роки брав участь у розробці теоре-
тичних засад економічної політики президента де Голля, але його неокласичні погляди у той час не
знайшли визнання, оскільки де Голль дотримувався ідеї сильної держави. У 1960 р. група експертів
на чолі з Ж.-Л.Рюефом та Л.Арманом підготувала доповідь “Про перешкоди економічній експан-
сії”, в якій обґрунтувала необхідність створення й захисту державою механізмів ринкової саморегу-
ляції. Ця доповідь справила значний вплив на погляди французьких лібералів, зокрема, М.Алле.
Алле Моріс (нар. 1911) – французький економіст, лауреат Нобелівської премії. Основні праці
– “У пошуках економічної дисципліни” (1943), “Економіка та процент” (1946), “Податок на
капітал і грошова реформа” (1976), “Загальна теорія надлишків” (1981). У працях Алле францу-
зька неоліберальна модель набуває узагальненого вигляду, оскільки виходить не лише з національ-
них особливостей розвитку, а й з глобальних його умов. Економічну модель суспільства Алле зво-
дить до саморегульованої ринкової економіки, але держава у ньому відіграє активну роль. Вона є
гарантом збереження основи ринкової економіки – приватної власності, жорстко контролює грошо-
во-кредитну сферу, здійснює антициклічне регулювання через “договірне планування”, забезпечує
розвиток соціальної сфери.
Алле цікавлять проблеми максимальної ефективності та соціальної справедливості, умови врі-
вноважування економічної системи. Його дослідження охоплюють як мікро-, так і макро-рівень еко-
номіки. Він заперечує підходи моделі загальної рівновага Вальраса (єдиний ринок з єдиною систе-
мою цін) і пропонує теорію “економіки ринків”. Макроекономічна модель Алле представляє еко-
номіку як сукупність локальних ринків, для яких характерні власні замкнуті системи ціноутворення.
В межах локальних ринків ціни можуть вільно змінюватись, спричиняючи утворення цінових дис-
пропорцій в економіці. Відтак загальна економічна рівновага залежить від стану окремих ринків.
Алле вбачає розв’язання проблеми через планове узгодження пропорцій виробництва – свідоме
створення ситуації рівноваги.
Він є прихильником “мобілізаційної моделі” державної політики, основними складовими якої
є: формування економічно незалежного суспільства на основі особливої державної структурної по-
71