Page 71 - 2575

глобальної екологічної кризи. Соціальні наслідки їх вже виявляються в недоліку продовольст-
ва, зростанні захворюваності, розширенні екологічних міграцій.
Розвиток економіки будь-якої країни і світової економіки в цілому, особливо в сучасну
епоху, визначається її людським потенціалом, тобто трудовими ресурсами і головне – їх
якістю. Зміна умов і характеру праці і повсякденного життя при переході до
постіндустріального суспільства привели до розвитку двух, здавалося б, взаємовиключних і в
той же час взаємопереплітаючихся тенденцій. З одного боку, це все більш зростаюча
індивідуалізація трудової діяльності, з іншої – необхідність наявності навиків до роботи в
колективі для вирішення складних виробничих або управлінських завдань методом «мозкової
атаки». На процеси відтворення людського потенціалу великий вплив мають такі чинники, як
збалансоване повноцінне харчування, житлові умови, стан довкілля, економічна, політична і
військова стабільність, стан охорони здоров'я і масові захворювання. Ключовими елементами
кваліфікації сьогодні виступають рівень загальної і професійної освіти. Визнання значення
загальної і професійної освіти, збільшення тривалості навчання привели до усвідомлення то-
го, що рентабельність асигнувань в людину перевершує прибутковість вкладень у фізичний
капітал. У зв'язку з цим витрати на освіту і професійну підготовку, а також охорону здоров'я,
що отримали назву «Інвестицій в людину», розглядаються в даний час не як непродуктивний
вжиток, а як один з найбільш ефективних видів капіталовкладень.
В міру зміни взаємозв'язків людини з навколишнім його світом можуть виникати і вже
виникають нові глобальні проблеми. До таких слід віднести проблему вивчення і освоєння
Світового океану, проблему освоєння космічного простору, проблему зберігання і обробки
інформації та інші. Серед проблем глобального характеру, що народжуються, фахівці
найчастіше за все згадують вивчення будови Землі і управління погодою і кліматом. Проте
людину на Землі оточує не лише природне, але і соціальне середовище, що породжує свої
специфічні проблеми. Серед них, окрім згаданої вище проблеми демілітаризації, особливу
тривогу останнім часом викликають зростаючі організована транснаціональна злочинність,
міжнародний тероризм, наркоманія, незаконний зворот наркотиків і наркобізнес, порушення
цивільних прав людини. Ці нові виклики ще не отримали офіційного статусу глобальних про-
блем, але від цього вони не перестають бути серйозними і навіть небезпечними для розвитку
людства. Глобальні проблеми мають загальнопланетарний характер, оскільки піднімають
життєво важливі питання всіх країн і народів. При цьому за низкою позицій вони настільки
загострені, знаходяться в такому критичному стані, що будь-яке зволікання їх рішення
загрожує неминучою загибеллю цивілізації або деградацією умов життя людей. Слід врахову-
вати, що глобальні проблеми для свого вирішення вимагають величезних зусиль всіх держав,
об'єднання воєдино прогресивних сил і народів, тісної взаємодії політичних, економічних і
науково-технічних можливостей.
Наростання тенденцій постіндустріалізму призвели до перегляду кейнсіанських засад
державної політики США в економічній сфері та переходу до неоліберальної моделі, що була
зреалізована на практиці у роки президенства республіканця Рональда Рейгана (1981-1988 рр.) та
увійшла в економічну історію під назвою «рейганоміки».
«Рейганоміка» висувала на перший план завдання раціоналізації виробництва, його
структурної і технологічної перебудови, проведення гнучкого державного регулювання у сфері поси-
леного інвестування модерних галузей, перекваліфікації спеціалістів, вирішення соціальних та
екологічних проблем. Реалізація програмних завдань передбачала такі заходи:
- скорочення податків на корпорації та особистих подоходних податків;
- обмеження урядових витрат на соціальні програми;
- дерегулювання підприємницької діяльності;
- проведення жорсткої антиінфляційної політики у кредитно- грошовій сфері.
Вперше на практиці цілковитого успіху у США досягла економічна доктрина монетаризму лау-
реата Нобелівської премії (1976) Мілтона Фрідмена. Про ефективність політики неоконсерваторів
свідчив тривалий економічний підйом.
Проти корпоративізму та кейнсіанства в економічній політиці виступила Маргарет Тетчер, яка
запропонувала нову неоконсервативну стратегію економічного розвитку, що стала відомою в
економічній літературі під назвою «тетчеризму». Ідеологічною основою нової концепції став ренесанс
«вікторіанських цінностей» (культ сім"ї, релігії, права, ощадливості, працелюбності тощо) та макси-
мальне сприяння вільному підприємництву, особистій ініціативі й індивідуалізмові.
Тетчер прагнула реалізувати свою економічну доктрину методами монетаризму, шляхом
скорочення соціальних витрат і податкового тиску, обмеження влади профспілок, приватизації в
державному секторі та відмови від субсидій для підприємств-банкрутів. Така економічна політика
будувалася на науково обгрутованих засадах, які були сформульовані у програмі оздоровлення
економіки, запропонованій засновником чиказької монетаристської школи Мілтоном Фрідменом.
Наслідком енергійного втілення в економічну практику неоконсервативних засад став
економічний підйом 80-х років, що супроводжувався найвищими у Європі темпами зростання
щорічних обсягів виробництва (4%) і продуктивності праці (2,5%). Ще вищими були темпи зро-
стання ефективності використання основного капіталу.
69