Page 67 - 2575

щоб стійкий потік працезберігаючих інновацій спричинився до стійкого зниження показника капі-
таломісткості. Відтак тренд показника капіталомісткості можна використати для отримання зага-
льних уявлень про характер технічного прогресу.
Американський економіст Є. Домар, як і Харрод, протиставляючи економічну динаміку ста-
тичним теоріям, передовсім кейнсіанству, розглядає принцип акселерації як теоретичне положен-
ня, що найбільш яскраво відображує динамізм економіки. Домар вважає інвестиції основним фак-
тором і рушійною силою економічного зростання у зв’язку з їх подвійним ефектом («дохідний» та
«виробничий»). Інвестиції, на думку Домара, є необхідною умовою зростання, оскільки збільшен-
ня потужності виробничого апарату забезпечується інвестиціями — так званий виробничий ефект.
Але цього ще недостатньо, бо для перетворення можливості виробництва у дійсність необхідним є
ефективний попит, який формується переважно тими самими інвестиціями з допомогою «дохідно-
го ефекту», причому тут інвестиції відіграють роль стимуляторів наступних інвестицій. Формула
економічного зростання Домара відображує ті самі закономірності, що й рівняння Харрода, але в
іншій математичній інтерпретації. У ній приріст продукції дорівнює добуткові AБ, де А — схиль-
ність до заощадження, Б — продуктивність інвестицій. Що вище значення А, то більше має бути
частка доходу, що інвестується, і більше наступне зростання доходу. Так само що більшим є зна-
чення Б, то більше продукту може бути створено за даної суми капіталу і швидше зростатиме до-
хід. Якщо національний дохід, стверджує Домар, зростає за такого відносного щорічного темпу
АБ, який дорівнює оптимальному, то надлишкового нагромадження капіталу не буде.
Рівняння Харрода та Домара дуже близькі, і тому здебільшого говорять про рівняння Харро-
да—Домара.
Дія принципу акселерації у моделях Домара та Харрода базується на тому, що зміни спожи-
вацького попиту зі зростаючою інтенсивністю передаються на різні ступені виробництва, до того
ж між змінами масштабів споживацького попиту та змінами розмірів інвестицій існують прямі кі-
лькісні залежності: відносно незначні зміни споживацького попиту приводять до відносно значних
змін масштабів інвестицій. Отже, початкове нарощування інвестицій через мультиплікатор інду-
кує зростання доходів і валового споживацького попиту, який, у свою чергу, через акселератор ін-
дукує новий приріст інвестицій (похідні інвестиції) з новим ефектом мультиплікатора і т.д. Зна-
чення акселератора у цьому разі можна визначити як відношення абсолютної величини індукова-
них чистих інвестицій до змін споживацького попиту. Він дає можливість визначити, якою мірою
динаміка виробництва інвестиційних засобів випереджає у часі (за даної техніки виробництва)
темп виробництва предметів споживання.
Якщо кейнсіанська рівновага потребувала рівності між фактичними заощадженнями й бажа-
ними інвестиціями, моделі економічного зростання потребують для забезпечення рівноваги певно-
го зв’язку між основним капіталом і темпом зростання продукту. Провідна ідея цієї концепції по-
лягає у визнанні того, що інвестиції є «творцями» виробничих потужностей. І саме вона стала го-
ловним нововведенням, яке повернуло кейнсіанську теорію до теорії зростання.
Моделі економічного зростання Харрода—Домара були однофакторними, тобто спрощени-
ми. Вихідним їхнім положенням було те, що динамічна рівновага потребує певної відповідності
виробництва та попиту.
Складнішими системами моделювання є багатофакторні моделі економічного зростання Е.
Хансена, Д. Хікса, Д. Дьюзенберрі. Ці моделі є неокейнсіанськими, модифікованими за рахунок
запровадження в базові (однофакторні) моделі механізму циклічних коливань, змін галузевої
структури виробництва, впливу науково-технічного прогресу, аналізу та залучення конкретних
економічних даних. Теорії економічного зростання, що зросли з кейнсіанської концепції, дали по-
штовх серйозним статистичним розробкам, глибшому вивченню економічної кон’юнктури для ро-
зширення використання математичних методів у економічних дослідженнях.
Кейнсіансько-неокласичний синтез як наслідок перегляду теорії Дж. М. Кейнса. Уже з
30-х років розпочався поступовий теоретичний перегляд моделі Кейнса з метою влити її в систему
загальної економічної рівноваги як особливого випадку. Цей варіант під назвою "стан-дартної
кейнсіанської моделі", або "кейнсіансько-неокласичного синтезу", займав панівне положення в
структурі ринкової еконо-мічної думки до кінця 60-х років. Він виник як наслідок трактуван-ня
теорії Кейнса його послідовниками - відомими економістами Дж. Хіксом, А. Хансеном, Л. Клей-
ном, П. Самуельсоном, Ф. Модільяні та ін. Їх трактування поєднало елементи кейнсіанської та не-
окласичної моделей і отримало назву кейнсіансько-неокласич-ного синтезу.
Перша його суттєва риса полягає в тому, що в основу покладено виведення макроекономіч-
них поведінкових функцій із неокласич-ного постулату максимізації корисності окремими індиві-
дами. Тому макроекономічні теорії сукупної поведінки будуються простим під-сумовуванням ін-
дивідуальних функцій.
Друга суттєва риса синтезу - відмова від важливого кейнсіанського допущення про негнуч-
кість цін і прийняття протилеж-ної неокласичної передумови про їх цілковиту гнучкість, що пов'я-
за-но із введенням в кейнсіанську модель так званого ефекту Пігу, або реальних касових залишків.
Третя суттєва риса кейнсіансько-неокласичного синтезу - допущення про нейтральність
грошей і зосередження уваги на рівно-вазі економіки в умовах повної зайнятості.

65