Page 66 - 2575

редбачає просте відтворення (або таке зростання, чи скорочення виробництва, яке має епізодичний
характер). Харрод виходить з того, що підставою економічного зростання є три фактори: робоча
сила, випуск продукції або дохід на душу населення, розмір наявного капіталу. Для розробки своєї
моделі він запровадив такий показник науково-технічного прогресу, як капіталомісткість, тобто
відношення величини капіталу до обсягу випуску продукції.
У статті «Нарис теорії економічної динаміки» (1939), а потім у книжці «До динамічної еко-
номічної науки» (1948) Р.Харрод запропонував своє рівняння «гарантованого зростання». Воно
має відношення до однопродуктової замкненої економіки: одна середня величина граничної схи-
льності до заощадження, одна середня величина граничної продуктивності капіталу (обидві вели-
чини є константами); заощадження та інвестиції є функціями тільки доходу; відсутня взаємозамі-
нюваність факторів виробництва, не береться до уваги технічний прогрес і т. п.
Рівняння Р.Харрода, яке є найбільш поширеною неокейнсіанською формулою економічного
зростання, можна зобразити так:

,

де Gn — темп зростання валового національного продукту;
S — відношення чистих заощаджень до сукупного доходу, або норма нагромадження;
Cr — маржинальний коефіцієнт капіталомісткості, або відношення капіталу до випуску про-
дукції.
Рівняння показує, що темп зростання є прямо пропорційним коефіцієнту заощаджень (інвес-
тицій) та обернено пропорційним коефіцієнту капіталомісткості. З погляду тривалої перспективи
коефіцієнт капіталомісткості у Харрода — величина постійна за незмінної норми процента внаслі-
док нейтральності технічного прогресу, тобто фіксується тільки технологічними умовами вироб-
ництва. Отже, темп зростання національного доходу, по суті, є функцією лише однієї змінної —
величини норми нагромадження, або приросту капіталу.
Для забезпечення стійкості темпу зростання виробництва за повної зайнятості, за Харродом,
частка доходу (GnCr), що інвестується, має дорівнювати частці (S), що заощаджується. У цьому
Харрод близький до Кейнса. Проте якщо в Кейнса розмір інвестицій визначається граничною ефе-
ктивністю капіталу (норма прибутку), то Харрод зв’язує ці зміни зі збільшенням населення, техні-
чним прогресом та розміром капіталу.
Модель зростання Р. Харрода є найбільш раннім та найбільш наочним прикладом ідеї «нейт-
ральності» технічного прогресу, яка бере початок із тези про стагнацію 30-х рр.
Багато хто із тогочасних західних економістів стверджував, що зростання значення капітало-
зберігаючих інновацій було одним з факторів, що зробили свій внесок у хронічну дефляцію еко-
номік розвинутих країн. Це був розрив з концепцією «ухилу» в бік автоматизації. У 40-х рр. емпі-
рично виявлена довгострокова стабільність агрегованого показника капіталомісткості зробила
економістів більш сприйнятливими до ідеї «нейтрального технічного прогресу».
Р. Харрод розділив економіку на два сектори: сектор, що виробляє інвестиційні блага, та сек-
тор споживацьких благ. Особливість двосекторних моделей полягає в тім, що загальна нейтраль-
ність технічного прогресу не передбачає нейтральності інновацій у кожному секторі. Технічний
прогрес у цілому, показує Харрод, яким би не був його факторозберігаючий характер у секторі, що
створює інвестиційні блага, є капіталозберігаючим, оскільки він зменшує витрати капіталу на реа-
льні капіталовкладення у кожному секторі, навіть за постійної ставки процента. Дешевші машини,
у свою чергу, стимулюють заміщення праці капіталом.
Аналогічно технічний прогрес у секторі споживацьких благ здешевлює працю, заохочуючи
заміщення капіталу працею. Отже, загальна нейтральність, стверджує Р. Харрод, означає або тех-
нічний прогрес (без ухилу в той чи інший бік), що здійснюється однаковим темпом на всіх стадіях
виробничого процесу; або ситуацію, в якій капіталозберігаючий технічний прогрес у секторі інве-
стиційних благ цілком компенсується працезберігаючим ухилом у секторі споживацьких благ, за-
лишаючи середню капіталомісткість постійною за незмінної процентної ставки.
Р. Харрод відмовився від зауважень Хікса щодо факторних пропорцій та «миттєвості» інно-
вацій, котрі повністю витісняють старі технології. Йому належить класифікація, що спеціально
призначена для постійного процесу технічних удосконалень: працезберігаючий технічний прогрес
збільшує, а капіталозберігаючий, навпаки, зменшує показник капіталомісткості, тоді як нейтраль-
ний технічний прогрес залишає його незмінним за фіксованої процентної ставки.
Цей висновок Харрода врахував існуючі на той час побоювання, що весь технічний прогрес
призводить до зменшення середньої капіталомісткості, оскільки перешкоджає зниженню гранич-
ного продукту праці в міру нагромадження капіталу в часі. Показник капіталомісткості виявляєть-
ся показником темпу інноваційної діяльності; капіталоозброєність, що не зростає, передбачає ком-
пенсацію інноваціями зменшення прибутковості капіталу. Проте Харрод зазначав, що працезбері-
гаючі інвестиції, скорочуючи розходження, здатні збільшити граничний продукт праці без збіль-
шення середнього граничного продукту або зниження капіталомісткості. Отже, малоймовірно,
64