Page 65 - 2575

нення конкурентоспроможності приватних фірм (1954-1957 рр.) та переходу від протекціонізму до
“відкритої економіки” (1958-1961 рр.);
 створення фонду соціально-економічного розвитку, який дає змогу здійснювати інвесту-
вання в державний та приватний сектори економіки.
Основні заходи післявоєнної відбудови господарства Японії значною мірою були засновані
на програмі “Зворотного курсу” і передбачали:
 прийняття нової конституції, що проголосила демократичні права і свободи;
 структурну перебудову економіки, спрямовану на розвиток зовсім нових галузей промис-
ловості, передовсім переробних галузей, які б враховували забезпечення експорту та заміщення
імпорту;
 стрімку торговельну експансію, яка досить швидко набрала глобального характеру;
 аграрну реформу, що сприяла значному розширенню внутрішнього ринку;
 лібералізацію господарської системи та демонополізацію промисловості шляхом розпус-
ку вертикальних концернів-холдингів;
 радикальну бюджетну реформу;
 реформу трудового законодавства та середньої школи, що дало Японії висококваліфіко-
вану і водночас найдешевшу у світі робочу силу;
 запровадження специфічних методів управління та організації праці, зокрема колектив-
них форм стимулювання та відповідальності, систему довічного найму та ін.
Зазначені чинники сприяли перетворенню Японії у велику індустріальну державу, що вже у
1950-60 рр. посіла одне з перших місць у світі за рівнем економічного розвитку.
Повоєнну відбудову Німеччини (ФРН) пов’язують із політикою Л.Ерхарда, розробленою на
основі концепції “соціального ринкового господарства”. Вона включала:
 грошову реформу (1948) – заміну знецінених рейхсмарок на дойчмарки, що значною мі-
рою вирівняло вартість фінансових активів населення;
 цінову реформу (лібералізація цін);
 податкову реформу, що сприяла розвитку малого і середнього бізнесу.
Результати здійснених заходів досить швидко проявилися у поступовому наповненні внут-
рішнього ринку товарами, стабілізації темпів зростання цін та заробітної плати, підвищенні про-
дуктивності праці. Уже в 1954 р. на третину було перевищено рівень довоєнного виробництва, а
згодом ФРН вийшла на друге місце в світі після США за рівнем золотих запасів. Ставши провід-
ною країною Західної Європи, ФРН вдруге випередила своїх минулих переможців за рівнем гос-
подарського розвитку.
Неокейнсіанські теорії економічного зростання. У післявоєнні роки на перший план соці-
ально-економічного розвитку західних країн виступають не проблеми «повної зайнятості», а про-
блема економічного зростання.
Об’єктивною передумовою для появи такої проблеми стали процеси, що відбувалися в роз-
витку економіки в післявоєнний період. Розгортання НТР, нерівномірний розвиток капіталістич-
них країн, високі темпи економічного зростання в соціалістичних країнах поставили цю проблему
на порядок денний. Найбільш непокоїли західних економістів високі темпи зростання економіки
соціалістичних країн, що загострювали проблему «економічного змагання двох систем». Не випа-
дково американський економіст Є. Домар писав, що проблема темпів перетворюється на проблему
самого існування капіталізму.
Саме за цих умов і з’являються теорії економічного зростання, автори яких роблять спроби
створити теорію відтворення придатну для різних кон’юнктурних умов, визначити загальні факто-
ри економічного зростання.
Поява цих теорій була б неможливою без суттєвої зміни поглядів на роль держави в регулю-
ванні відтворювальних процесів.
Теоретична модель зростання, що була побудована Кейнсом, передбачала можливість впли-
вати на величину сукупного попиту, зайнятості та національного доходу регулюванням «незалеж-
них змінних» — схильності до споживання, граничної ефективності капіталу та норми процента.
Ідеї Кейнса розвинули його послідовники — А. Хансен, Р. Харрод, Є. Домар та ін. Після дру-
гої світової війни, намагаючись уникнути недоліків моделі Кейнса, неокейнсіанці опрацювали нові
(моделі Р. Харрода, Є. Домара).
Теоретики економічного зростання — неокейнсіанці — прагнуть динамізувати статичну мо-
дель Кейнса та обгрунтувати умови стійкої рівноваги з використанням не тільки «дохідного ефек-
ту» Кейнса, а й «виробничого ефекту», тобто повної зайнятості виробничих потужностей і робочої
сили, а також виявити причини порушення такої рівноваги. Якщо Кейнс застосовував модель му-
льтиплікатора для короткострокового періоду, то неокейнсіанці розширили часові межі дії муль-
типлікатора, використовуючи цю модель у динамічному аналізі. Важливим нововведенням нео-
кейнсіанської теорії саме і є включення «виробничого ефекту» у модель зростання і врахування
умов, необхідних для забезпечення безперервного зростання економіки (динамічної рівноваги).
Послідовник Кейнса англійський економіст Рой Харрод у спробі подолати кейнсіанську ста-
тичну модель розробив динамічний варіант теорії економічного зростання. «Динаміка», за Харро-
дом, передбачає стійкий темп зростання протягом тривалого часу на відміну від «статики», що пе-
63