Page 50 - 2575

металургію. Яскравим прикладом надзвичайно високих темпів розбудови металургійного вироб-
ництва стало виникнення у долин і ріки Кальміус одночасно з металургійним заводом заводського
висілку Юзівка (зараз Донецьк), заснованих англійським техніком металургом Джеймсом Юзом.
На межі ХІХ-ХХ ст. у Катеринославській та Херсонській губерніях налічувалось уже 17 великих
металургійних підприємств, навколо яких повстають великі індустріальні центри.
Прогресивна динаміка розвитку вугільної, гірничорудної промисловості та металургії в
Україні тривала аж до початку Першої світової війни. Згідно із статистикою 1913 року Україна
давала 75% загальноросійського видобутку залізної руди, 70% — вугілля, 68% — виплавки чаву-
ну, 58% — сталі.
Українська економіка у 1913 р. забезпечувала 70% сировинних продуктів імперії, у той час як
її частка у виробництві готової продукції становила лише 15%. Дискримінаційною для
українського господарства була імперська політика ціноутворення, суть якої полягала у штучному
завищенні цін на готові товари, вироблені у Росії, при одночасному їх заниженні на українську си-
ровину.
Промисловий переворот та розгортання індустріалізації у другій половині XIX — на поч. XX
ст. зумовили модернізацію традиційної для України харчової промисловості. Характерною озна-
кою цього процесу в цукроварінні, яке було зосереджене в основному на Київщині, Поділлі, у
Харківській та Чернігівській губерніях, стала інтенсифікація виробництва. Технічний прогрес зу-
мовив зменшення кількості цукрових заводів із 240 у 1863 р. до 153 у 1895 р., у той час як обсяг
виробництва цукру в Україні зріс за цей період майже у 14 разів, а кількість працюючих у цій
галузі подвоїлась.
Промисловий переворот заторкнув й інші галузі харчової промисловості. На початку XX ст. в
Україні працювало понад 400 спиртових заводів, що продукували щорічно понад 18 млн відер
горілки.
Загалом на межі ХІХ-ХХ ст. українська харчова промисловість посідала чільне місце у
загальноімперському господарстві. Вона виробляла 84% цукру, 40% тютюну та 30% борошна.
Реформа 1848 р. створила певні умови і для розвитку промисловості на західноукраїнських
землях, але ця галузь народного господарства розвивалася сповільненими темпами, спричинених
низкою факторів:
- конкуренція з боку високоіндустріалізованих західних провінцій,
- несприятлива політика австрійського уряду,
- обмеженість внутрішнього ринку, брак капіталів, що обертався більше у торгівлі та
лихварстві тощо.
На рубежі віків у промисловості краю було зайнято лише 10% населення. В останній чверті
XIX визначилися основні напрями розвитку фабрично-заводської промисловості на за-
хідноукраїнських землях: нафтодобувна, харчова, лісова та деревообробна.
Нафтова промисловість почала розвиватися в Галичині з середини XIX століття. Поступово
відбувався перехід до буріння за допомогою парових машин. У 80-х роках перейшли до глибинно-
го буріння, що різко підвищило нафтовидобуток. Так, якщо у 1870 році видобуто 20 тис. тонн
нафти, у 1900 році — понад 325 тис. тонн, то в 1909 році — понад 2 млн 50 тис. тонн. Нафтові
промисли зосереджувались в районі Борислава та Дрогобича і фінансувалися переважно
австрійським та англійським капіталом. До початку Першої світової війни вони давали близько 5%
світового видобутку нафти.
На Закарпатті іноземний капітал переважав у лісохімічній промисловості. Так, фірма
«Клотільда» за участю австрійських, угорських, швейцарських і французьких інвенстицій спору-
дила в 1868 р. у Великому Бичкові лісохімзавод, який випустив у 1914 р. валової продукції на 4
млн 300 тис. крон.
Значного розвитку набула харчова промисловість, що була представлена насамперед борош-
номельними підприємствами, які функціонували майже в кожному місті. У великих містах їх було,
як правило, декілька. Так, на початку XX ст. у Львові, Бродах, Коломиї діяло 6 млинів, Тернополі і
Самборі — 5, Перемишлі і Золочеві — 2. Більшість млинів були оснащені паровими двигунами.
На території Північної Буковини переважали водяні млини.
У 1910 році на території Східної Галичини діяло 14 пивзаводи (850 робітників). Однією із
найбільших була львівська пивоварня, яка давала у рік 200 тис. гл. пива.
У 1913 р. у Східній Галичині почав діяти цукровий завод у Ходорові.
Розвивалася і тютюнова промисловість. На фабриках у Винниках і Монастириськах в 1910
році працювало 2,7 тис. чоловік. Фабрика в Заболотові Снятинського повіту виготовяла в рік 10
мли цигарок. Сировину сюди доставляли з Куби, Бразилії та інших країн.
Паперова промисловість була зосереджена у Львові, Сасові, Чернівцях. Сасівська фабрика ви-
готовляла в рік 10 тис. ц різного паперу вартістю 500 тис. гульденів.
Ціла низка галузей промисловості, зокрема, текстильна, шкіряна, скляна, машинобудівна, не
витримуючи конкуренції більш дешевих виробів підприємств розвинених західних провінцій Ав-
стро-Угорщини, занепадала.
На початку XX ст. на західноукраїнських землях всіма видами промислової діяльності було
зайнято близько 300 тис. чоловік, з них власне промислові робітники становили лише 60 тис. Вони
48