Page 45 - 2575

5) виживання більш продуктивних підприємств натомість усунених менш продуктивних.
Причому кожний вид рекомендується виділяти як фактор, який підтримує суспільство в ди-
намічному стані і повідомляє про себе через вплив на соціальну структуру.
У "Розподілі багатства" Дж.-Б. Кларк, будучи прихильним до основоположних принципів
маржиналізму, оперує такими категоріями, як "граничний працівник", "граничний характер
роботи", "гранична корисність", "кінцева корисність", "гранична продуктивність" та інші.
Дж.-Б. Кларк вирішив зосередитись на маржинальному принципі спадної граничної продукти-
вності однорідних, тобто таких, що мають однакову ефективність, факторів виробництва. Це озна-
чає, що при надмірній капіталомісткості гранична продуктивність праці буде знижуватися з кож-
ним залученим працівником і, навпаки, при незмінній чисельності працівників гранична продук-
тивність праці може бути вищою тільки внаслідок зростання капіталоозброєності.
Пігу Артур (1877–1959) – англійський економіст, учень і наступник А.Маршалла по кафедрі
політичної економії Кембриджського університету. Основна праця – “Економічна теорія добро-
буту” (1920). Визначним внеском Пігу в розвиток ідей неокласицизму була розробка теорії доб-
робуту. Він розрізняє загальний та економічний добробут. Показником економічного добробуту є
“національний дивіденд” (національний доход). Але чимало елементів якості життя не мають
грошової оцінки. Показником загального добробуту є не тільки рівень доходу, але й умови праці
та дозвілля, забезпеченість житлом, доступність освіти, стан довкілля та ін. Тому можливі ситуації
зміни рівня загального добробуту за незмінного рівня економічного добробуту. Одним з перших
Пігу звернув увагу на проблему врахування позаринкової діяльності при підрахунку національно-
го доходу (“одружившись зі своєю кухаркою, чоловік зменшує національний доход”). Він описав
явище ефекту касових залишків, яке згодом отримало назву “ефекту Пігу”: якщо в обігу
з’являється додаткова кількість грошей і всі ціни пропорційно зростають, готівкові суми,
що зберігаються на руках у населення, пропорційно знецінюються. І навпаки: якщо держава
зменшить кількість грошей в обігу і всі ціни пропорційно знизяться, то власники готівки
стануть пропорційно більш багатими.
На основі закону спадної граничної корисності Пігу зробив висновок, що, оскільки цінність
однієї і тієї ж суми грошей для заможних і бідних є різною, перерозподіл доходів на користь мало-
забезпечених верств населення може підвищити добробут суспільства: рівень корисності бідних
зросте в більшій, мірі, ніж зменшиться рівень корисності багатих. Він розробив свою теорію опо-
даткування та дотацій, в якій основним принципом оподаткування є принцип найменшої сукупної
жертви: рівність граничних жертв для всіх членів суспільства, що відповідає прогресивній системі
оподаткування.
Він також аналізує ситуації, за яких діяльність фірми чи споживача спричиняє зовнішні ефе-
кти, і відзначає, що залежно від знаку зовнішніх ефектів суспільні витрати і вигоди можуть бути
більшими чи меншими за приватні. Умовою оптимального з точки зору суспільства розподілу ре-
сурсів є рівність граничної суспільної вигоди та граничних суспільних витрат. Якщо гранична су-
спільна вигода перевищує граничну приватну вигоду, уряд повинен субсидувати виробництво та-
кого товару. У протилежному випадку – обкладати податком економічну діяльність, пов’язану з
додатковими суспільними витратами. “Податок (субсидія) Пігу” в сучасній мікроекономіці розг-
лядаються як методи інтерналізації зовнішніх ефектів.
Пігу досліджує ще одну з проблем неспроможності ринкового механізму – проблему моно-
полізації. Він вважав, що існування монополій спричиняє зростання цін і скорочення інвестицій,
що у майбутньому призведе до скорочення національного доходу. У цьому випадку, як і у випад-
ках перерозподілу доходу та регулювання зовнішніх ефектів, є виправданим помірне державне
втручання в економіку.
Основоположником теорії загальної економічної рівноваги вважається Леон Вальрас. Хоч
його і називають інколи "чистим теоретиком", Вальрас не обмежився теоретичними досліджен-
нями, а застосував свої розробки на практиці.
В центрі уваги Вальраса знаходилась загальнотеоретична проблема — проблема загальної
економічної рівноваги. її основний зміст можна звести до відповідей на три питання:
1. Чи досягається рівновага насправді?
2. Чи є ця рівновага (якщо вона досягається) стійкою?
3. Які умови стійкості рівноваги?

43