Page 53 - 2575

кращим для певного індивіда. Слуцький визначає рівновагу споживача як стан, за якого
корисність бюджету має однакову або найбільшу величину серед усіх найближчих до нього
станів. Рівновага є стійкою, якщо будь-яке відхилення зменшуватиме корисність, і нестійкою у
протилежному випадку.
Слуцький виділив блага двох видів: насичуючі, – гранична корисність яких спадає зі
збільшенням їх кількості, та ненасичуючі, – гранична корисність яких за тих самих умов зростає.
Він сформулював закон попиту: 1. Попит на благо, відносно необхідне, завжди нормальний, тобто
зменшується, якщо ціни на нього зростають, і збільшується, якщо ціни падають. 2. Попит на благо,
відносно не необхідне, може в деяких випадках бути анормальним, тобто збільшуватися зі зро-
станням ціни і зменшуватися з її зниженням.
Для визначення впливу зміни ціни блага на його споживання важливе значення мало розме-
жування ефектів заміни та доходу. Використовуючи кардиналістську функцію корисності, Слуць-
кий увів поняття компенсованої зміни ціни й алгебраїчно обґрунтував дію обох ефектів для ма-
лих змін ціни методом граничного аналізу. Витончений математичний аналіз граничного приросту
попиту за зміни ціни з виділенням ефекту заміни і ефекту доходу увійшов у світову економічну
S
I
науку у вигляді відомого рівняння(тотожності) Слуцького: X   X   X .
i i i
Досліджені ефекти заміни та доходу (ефект Слуцького – Хікса) стали фундаментальними в
мікроекономіці, вони мали не тільки визначне теоретичне, а й практичне значення для подальшої
розробки проблем споживчого попиту, визначення уподобань та черговості задоволення потреб,
цінової та перехресної еластичності попиту.
Дослідження Слуцького привернуло увагу зарубіжних економістів лише у 30-х роках. Лау-
реат Нобелівської премії Дж. Хікс визнавав першість Слуцького – першого економіста, який зро-
бив значний крок вперед порівняно з неокласиками. Ідеї Слуцького з дещо модернізованим мате-
матичним апаратом широко використано і в працях інших зарубіжних економістів – Р. Аллена, К.
Ерроу, Ж. Дебре та ін.
Слуцький уперше в світовій літературі поставив питання про необхідність формування
особливої науки – праксеології, яка б розробляла принципи раціональної поведінки людей за
різних умов.
Столипінська аграрна реформа та її реалізація в Україні. В умовах першої російської
революції 1905 — 1907 рр. Царський уряд намагався стабілізувати становище в країні шляхом пе-
ребудови земельно-аграрних відносин. У квітні 1906 р. головою Ради Міністрів і водночас
міністром внутрішніх справ Росії було призначено Петра Столипіна. Він був противником
ліберального й соціалістичного рухів, прагнув змінити Російську імперію шляхом економічних і
соціальних реформ, активно боровся з національно-визвольними рухами, особливо українським.
Урядова політика Столипіна містила реформаторську частину, основу якої складала нова аг-
рарна політика. Столипін хотів створити на селі міцну групу заможних господарів, які були б
опозицією проти соціалістичних ідей. Головне гальмо у розвитку сільського господарства він вба-
чав в общині, до якої були прикріплені селяни і контроль якої тяжів над ними.
Уряд вирішив перейти від політики захисту общинного землеволодіння до політики його
ліквідації. Спеціальна комісія під керівництвом Столипіна розробила проект указу про
закріплення землі у приватну власність і вихід з общини. Після обговорення проекту Радою
Міністрів цар 9 листопада 1906 р видав указ «Про доповнення деяких постанов діючих законів, які
стосуються селянського землеволодіння і землекористування”. Перша стаття указу дозволяла
закріплювати у приватну власність усі ділянки общинної землі, що перебувала у користуванні се-
лян. Закріпивши надільну землю в приватну власність, господар мам право вимагати об'єднання
його земельних ділянок в одну хутір чи відруб.
Позитивні сторони реформи:
1) сприяння розвитку ринкових відносин у сільському господарстві;
2) ріст використання найманої праці;
3) розширення застосування сільгоспмашин, запровадження прогресивних сівозмін.
Суперечності Столипінської аграрної реформи:
1) столипінська реформа залишала недоторканими владні прерогативи російського монарха і
поміщицьке землеволодіння;
2) невирішеною залишалася проблема фінансування реформи;
3) уряд всіляко підтримуван поміщицькі господарства, усував їх імовірних конкурентів в
особі заможного селянина.
Про підсумки реалізації цієї реформи можна говорити, проаналізувавши статистичні дані. В
цілому за період з 1907 по 1915 рр. вийшли з громад та закріпили свої землі 2 млн 478 тис.
домовласників. Загалом вони становили 26% всього селянства імперії. Наведена цифра свідчить
про те, що попри певний поступ капіталістичних відносин у сільському господарстві після рефор-
ми все ж переважали напівкріпосницькі відносини.
Іншим важливим кроком аграрної реформи П.Столипіна було створення Селянського земель-
ного банку і надання йому права виділяти селянам вигідні кредити на закуп землі, реманенту то-
що. Це сприяло також торгівлі поміщицькою землею та придбання її селянами.

51