Page 48 - 2575

19 лютого 1861 р. Олександр II підписав Маніфест про звільнення селян. Основні засади
селянської реформи були викладені у «Загальному положенні про селян, звільнених від кріпосної
залежності», «Положенні про викуп селянами їх садиб та польових угідь» та у чотирьох Положен-
нях для окремих місцевостей, з яких України стосувалися перші три:
- для великоросійських, новоросійських і білоруських губерній;
- для губерній «малоросійських» — Чернігівської, Полтавської і частини Харківської;
- для південно-західних губерній — Київської, Подільської, Волинської.
Загальне Положення оголошувало селян вільними людьми що здобували найважливіші
економічні права: право на купівлю нерухомості, право займатися торгівлею і промислом та
іншим приватним підприємництвом. Ліквідація особистої залежності селянства передбачала й на-
дання деяких громадянських прав та свобод, зокрема право на селянське самоврядування (обирати
на сільських сходах сільських старост і збирачів податків).
У той же чає громадянські права звільнених селян були обмеженими. А саме:
1. Селянин продовжував виконувати панщину і сплачувати оброк та перебувати під опікою
поміщика. Залишалось також чинним впродовж цього часу принизливе для селянства покарання
різками.
2. Поміщики залишили за собою право власності на землю. Водночас землевласники за
встановлені повинності зобов'язувалися надати в постійні користування селян «садибну осілість»
та певний наділ польової землі й інших угідь. Розмір наділів і види повинностей визначалися ус-
тавними грамотами, що укладалися з сільською громадою. На підготовку та запровадження умов
уставних грамот відводилося два роки, протягом яких селянин фактично продовжували виконува-
ти кріпосні повинності.
3. Після укладення уставних грамот селяни, отримавши в користування садибу й польовий
наділ, ставали тимчасово зобов'язаними, тобто повинні були виконувати панщину або платити об-
рок до повного викупу землі у поміщика. (грошова оплата за польовий наділ на Правобережжі та
Лівобережній Україні коливалася від 1,4 до 2,8 крб., а розмір річної панщини — від 12 до 29 днів
за десятину).
4. Селяни отримали право вільного викупу садиби, проте процедура викупу польового наділу
передбачала згоду поміщика. Поміщики нерідко вдавалися до хитрощів, залишаючи собі кращі
землі, а гірші продавали за завищеними цінами. Особливо потерпіли під таких зловживань селяни
Лівобережжя та Південної України. У результаті реформи селяни отримали у своє розпорядження
менше землі, ніж мали у користуванні до 1861 р. Особливо ця різниця була значною у порівнянні з
російськими провінціями. Так, якщо селяни російської Півночі втратили 10% своїх колишніх
наділів, то українські селяни Лівобережжя та Півдня — 30%.
Загальна вартість землі, яку отримали селяни, що за дореволюційними цінами становила 128
млн крб., була оцінена після реформи сумою 166,8 млн крб. Та, враховуючи вищеокреслені умови
викупу, селянство повинно було сплатити 503 млн крб. До початку 1907 р., коли було припинено
стягнення викупних платежів, українські селяни спромоглися сплатити лише 382 млн крб.
Отже, селянська реформа 1861 р., здійснювана імперським режимом, який опирався значною
мірою на впливових поміщиків, не зуміла кардинально змінити соціально-економічний устрій того
часу. На відміну від провідних західноєвропейських держав, де домінантний вплив на економіку
та політику мало приватне підприємництво, у самодержавній Росії збереглося велике поміщицьке
землеволодіння із викупними платежами та напівкріпосницькою залежністю селянства, що галь-
мувало розвиток капіталістичної економіки та прирікало Російську імперію на подальше
відставання.
Позитивним наслідком аграрної реформи 1861р. було те, що вона призвела до поступової
руйнації економічних підвалин патріархального укладу життя селян. Переважно натуральне за
способом виробництва селянське господарство трансформувалося у дрібнотоварне. Повільним та
неухильним був процес розвитку селянського приватновласницького землекористування.
Реформа поглибила диференціацію селянських господарств. Заможні селяни, викупивши свої
наділи за посередництва Селянського поземельного банку, спромоглися придбати значну частину
поміщицьких земель. Впродовж 1863-1897 рр. поміщики продали 2921,5 тис. десятин землі, що
дорівнювало майже третині загальної площі усіх панських маєтків в Україні. Завдяки кредитам
Селянського поземельного банку селяни дев'яти українських губерній купили понад 1 млн десятин
землі, тобто майже 25% усієї придбаної ними у приватну власність.
Важливим чинником, який визначив напрям соціально економічного розвитку
західноукраїнських земель, була реформа 1848 року. Вона скасувала феодальні повинності се-
лян, піднесла їхній юридичний статус та політичні права, але не полегшила економічного стано-
вища. Основним тягарем, що висів на селянах, був борг за отримані землі, а безпрецедентний ви-
зиск селян під час викупу землі та упорядкування справи сервітутів завів західноукраїнське село у
безвихідь.
У цісарському патенті 16 квітня 1848 р. про скасування феодальних повинностей селян Гали-
чини проголошувалося недоторканим право селян на користування сервітутами (лісами, пасови-
щами, водоймами) за умови відповідної плати за нього, передбаченої добровільною угодою з па-
ном. Фактично ж землевласники зберегли за собою право володіння сервітутами. Селянин змуше-
46