Page 43 - 2575

політичної економії стала висхідною для розвитку маржиналізму, який є одним із математич-
них напрямів у економічній науці.
Менгер Карл (1840–1921) – австрійський економіст, професор Віденського університету, за-
сновник австрійської школи. Основні праці – “Основи політичної економії” (1871), “Досліджен-
ня про методи соціальних наук і політичної економії зокрема” (1883). Менгер застосовує ато-
містичний підхід (метод Робінзонад, оцінку економічних явищ з точки зору окремого індивіда),
який дозволив розробити основи теорії суб’єктивної цінності благ.
Про порядки благ в "Основах..." сказано: "Якщо ми володіємо комплементарними благами
якогось вищого порядку, то спочатку ці блага мають бути перетворені в блага нижчого порядку і так
далі, доки ми не одержимо благ першого порядку, які можна уже безпосередньо застосувати для
задоволення наших потреб ".
У третьому розділі "Основ...", розробляючи теорію вартості, яка визначається граничною
корисністю, К. Менгер ніби заново відкрив "закони Госсена". Він упевнений, що цінність еко-
номічних благ людина визначає у процесі задоволення потреб, усвідомлюючи свою за-
лежність від їх наявності. Для людини не мають ніякої цінності суто неекономічні блага. Менгер
пояснює, що "вартість не є властивістю благ, а навпаки, є лише тим значенням, якого ми на-
самперед надаємо нашим потребам". На підтверження К. Менгер наводить приклад про оазис,
де вода, що задовольняє всі потреби в ній, не є цінністю, і навпаки, вона матиме високу вартість,
якщо її кількість раптом зменшиться настільки, що споживання певної кількості води стане необ-
хідною умовою задоволення конкретних потреб жителів оазису.
Менгер запропонував скласти шкалу різних благ відповідно до їх конкретної корисності. Така
шкала корисностей була названа таблицею Менгера (табл. 1).

Таблиця 1. – Таблиця Менгера
А(хліб) В (сир) С (банани)
10 9 8
9 8 7
8 7 6
7 6 5
6 5 4

Проблемі обміну К. Менгер присвятив четвертий розділ "Основ ...". Суть цієї категорії у
нього зведена до індивідуального акту партнерів, результат якого вигідний обом сторонам,
але не є еквівалентом.
Високо оцінюючи значення і роль обміну в економічному житті, Менгер засудив негативне
ставлення до зайнятих у цій сфері людей з боку представників класичної політекономії, особливо
американця Г. Ч. Кері: "Якщо Кері зображує людей торгівлі господарськими паразитами, ос-
кільки вони беруть певну участь у загальній вигоді, то це засновано на його невірному уявленні
про продуктивність обміну". Всі, хто сприяє обміну, тобто, економічним обмінним операціям,
є такими самими виробниками, як землевласники і фабриканти, тому що мета будь-якого гос-
подарства полягає не у кількісному збільшенні благ, а в більш повному задоволенні людських
потреб.
Бем-Баверк Ейген (1851–1914) – австрійський економіст, професор Віденського універси-
тету. Основні праці – “Капітал і процент” (1884), “Основи теорії цінності господарських благ”
(1886), “Позитивна теорія капіталу” (1889).
Як і К. Менгер, 0. Бем-Баверк розглядає вартість і корисність (цінність) як корисність об-
межених благ матеріальних, яка необхідна для благополуччя людини: "Для утворення ціннос-
ті необхідно, щоб з корисністю поєдналася рідкість, тому що цінність передбачає саме обме-
женість кількості речей, відсутність цінності передбачає надлишок їх".
Різницю між корисністю і цінністю можна проілюструвати таким простим прикладом. Ку-
холь води із великого джерела має визначену корисність для людини, тому що він угамовує її спрагу,
але людина може скористатися будь-яким іншим джерелом для пиття, оскільки вода у звичайних
умовах не є рідкістю. Зовсім інше становище в умовах пустелі, коли від наявності води залежить
життя людини, і, таким чином, кухоль води виявляється не просто корисним, а цінним благом. Та-
ким чином, цінність є поєднання корисності з рідкістю або обмеженістю матеріального блага.
У господарській діяльності мають справу переважно з обмеженим запасом матеріальних благ,
оскільки всі вони мають цінність. Якщо ж таких благ існує більше, ніж це необхідно для задово-
лення людських потреб, то вони цінності не мають і називаються вільними благами, тому що
ними може користуватися будь-хто. Атмосферне повітря і вода для пиття належать саме до таких
благ. Однак всі ми знаємо, що без повітря і води ми не можемо жити, і тому вони є найкорисніши-
ми благами, а між іншим їх відносять до таких, які не мають цінність. На перший погляд тут існує
протиріччя. В дійсності ж це протиріччя уявне. Справа в тому, що коли говорять, що вода і повітря
не мають цінності, то мають на увазі не їх загальну кількість, а деяку частину. За наявності вели-
кого джерела кухоль води, звичайно, не має ніякої цінності. Коли ж води мало, тоді й один кухоль

41