Page 30 - 2575

Англії з Ост-Індією” (1621) та “Багатство Англії у зовнішній торгівлі або баланс зовнішньої
торгівлі” (1664) обґрунтовує теорію активного (сприятливого) торговельного балансу.
Мен вважав, що збагачення країни повинно забезпечуватись не адміністративними, а еконо-
мічними засобами. Запропоновані Меном заходи політики протекціонізму полягали у скасуванні
обмежень для експорту, розвитку експорту готової продукції, а не сировини, державній підтримці
виробництв, які дозволили б відмовитись від імпорту деяких товарів широкого вжитку, забезпе-
ченні транспортування англійських товарів в інші країни тільки на англійських суднах. Він вважав
за необхідне підтримувати низькі ціни на вітчизняні товари, щоб зробити їх привабливими для
іноземців. Ці заходи, на його думку, сприятимуть перевищенню експорту над імпортом і утворен-
ню різниці у вигляді дорогоцінних металів, яка залишатиметься в країні.
Ідея активного торгового балансу зіграла визначну роль у розвитку продуктивних сил, проми-
словості і торгівлі європейських країн періоду становлення капіталізму. Разом з тим вона являла
собою головну теоретичну помилку пізнього меркантилізму: відкриття у XVIIІ ст. механізму золо-
тогрошових потоків, взаємозв’язку між рухом золота та внутрішніми цінами довело практичну
неможливість утворення активного торговельного балансу і спростувало висновки зрілих меркан-
тилістів.
Лоу Джон (1671–1729) – англійський економіст і фінансист. Основна праця “Гроші і торгів-
ля, що розглядаються з пропозицією забезпечити націю грошима” (1705). Прихильник кількі-
сної теорії грошей, Лоу пов’язував економічне процвітання з достатньою кількістю грошей в краї-
ні. Приріст грошей залучає у виробництво додаткові ресурси, їх нестача призводить до безробіття.
На відміну від класичних меркантилістів, Лоу вважав, що гроші повинні бути не металічні, а кре-
дитні. Він виявляє зв’язок між збільшенням грошового пропонування, процентною ставкою та ді-
ловою активністю, випередивши на два століття кейнсіанську ідею про кредитну експансію як за-
сіб боротьби з безробіттям. Проте експеримент Лоу із заміною повноцінних золотих грошей папе-
ровими на початку XVIII ст. у Франції закінчився фінансовим крахом – надмірна кількість випу-
щених в обіг банкнот зумовила значну інфляцію і знецінення всіх фінансових активів, що супро-
воджувалось банкрутством підприємств і банків.
Юм Девід (1711-1776) – англійський економіст і дипломат, доробки якого стосувалися питань
торговельного балансу, грошового обігу, економічної природи проценту. Вважається одним з фу-
ндаторів кількісної теорії грошей. Виступив як критик меркантилізму і прихильник вільної торгів-
лі. Його економічні ідеї були належно оцінені тільки у XX ст. Юм в загальному вигляді описав
механізм золотогрошових потоків, який автоматично призводить до природного розподілу доро-
гоцінних металів поміж країнами і встановлення таких рівнів внутрішніх цін, за яких експорт ко-
жної країни стає рівним її імпорту, спростувавши тим самим теорію активного торговельного ба-
лансу.
Найбільш відомими представниками меркантилізму в Росії були Афанасій Ордін-Нащокін
(1605–1680), автор “Новотоговельного статуту” (1667) – законодавчого акту, який регулював
торговельні тарифи, та Іван Посошков (1652–1726), автор “Книги про вбогість і багатство”
(1724), в якій виклав програму розвитку російської промисловості.
Представником меркантилізму в Україні був Феофан Прокопович (1681–1736) – професор
Києво-Могилянської академії. Він захищав політику економічного протекціонізму, активного гос-
подарського і торговельного балансу, досягнення якого пов’язував з розвитком промисловості,
сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення, вдосконаленням державного управління.
Вважав, що розвинена економіка є запорукою суспільного добробуту і соціальної злагоди.
Зародження класичної школи політекономії. Економічні погляди В.Петті та
П.Буагільбера. Класична школа – основний напрям розвитку економічної теорії XVII – XIX ст. Її
засновниками вважаються видатні дослідники – Вільям Петті в Англії та П'єр Буагільбер у Фран-
ції. Класична школа характеризується тим, що в її межах відбувається остаточне формування полі-
тичної економії як науки, надалі економічна теорія буде поширюватися, збагачуватися новими ідея-
ми, але у головному буде спиратися на той фундамент наукових досягнень, який був закладений
класиками.
Для класичної школи притаманне прагнення проникнути в глибину економічних процесів і
явищ, пізнати об’єктивні економічні закони, що забезпечують саморегуляцію економіки, застосу-
вання прогресивних методів дослідження – причинно-наслідкового аналізу, дедуктивного і індукти-
вного методів, логічних абстракцій. Класики остаточно переносять і концентрують аналіз на сфері
матеріального виробництва; вони обґрунтовують принцип природної рівноваги економічної системи
і звідси виводять необхідність максимального обмеження державного втручання в економіку. Еко-
номічний лібералізм, сформований у працях класиків, згодом стане основою політичного лібераліз-
му.
Петті Вільям (1623–1687) – видатний англійський економіст і політик, засновник англійської
класичної школи. Основні праці – “Трактат про податки і збори” (1662), “Політична арифме-
тика” (1683). У “Трактаті про податки і збори” – практичному творі про методи забезпечення
зростання доходів держави – він виклав основи класичної теорії. Петті вважав, що економіці діють
природні закони, а встановлювані державою “громадянські закони” повинні узгоджуватись з ни-
ми. Основою багатства нації він вважав матеріальне виробництво, а його джерелом – працю. Тому
28