Page 26 - 2575

Ремесло сформувалося у феодальному сільському господарстві, і лише у VІІІ-ХІ ст. стало
самостійною галуззю суспільного виробництва. Основна форма організації ремесла – ремісничий
цех, торгівлі – гільдія.
Українське господарство та економічна думка доби Київської Русі та Литовсько-
Польського князівства. «Повість минулих років», «Руська Правда», «Галицько – Волинсь-
кий літопис», «Литовські статути», «Устава на волоки». Київська Русь була типовою ранньо-
феодальною державою, в якій завершувалося становлення феодальних відносин, зростало та
зміцнювалося феодальне землеволодіння – вотчина.
У Київській Русі 13-15% населення мешкало у містах і селищах, яких налічувалося близько
240. Але тільки 74 міста мало населення близько 4-5 тис. чол. Серед міст вирізнявся Київ – одне з
найбільших міст Європи, де мешкало 35-40 тис. чол. Міста Київської Русі були як центрами ре-
месла і торгівлі, так і адміністративно-воєнними.
Диференціація ремесел, посилення обміну сприяли розвиткові внутрішньої та зовнішньої
торгівлі. Основною формою внутрішньої торгівлі були невеликі місцеві ринки, зв’язок між якими
був відносно слабким. Зовнішня торгівля в Київській Русі розвивалась завдяки наявності таких
важливих торговельних шляхів, як “з варяг у греки” (з Балтійського моря в Чорне), по Волзі до уз-
бережжя Каспійського моря. Вивозились хутра, мед, віск, льняні тканини, прикраси. Ввозились
шовкові тканини, парча, оксамит, срібло, мідь, прянощі.
Засобами обігу здебільшого служили візантійські та арабські монети — дирхеми. Давньорусь-
кою грошовою одиницею була гривня (злиток срібла вагою близько 204 г), яка ділилася на 20 но-
гат, 25 кун та 50 резан.
Інтенсивне зростання та зміцнення великого феодального землеволодіння, заснованого на на-
туральному господарстві, посилило владу місцевих бояр та князів, створило передумови
економічної самостійності та політичної відокремленості давньоруських земель. Це зрештою при-
звело до розпорошення централізованої влади та розпаду Київської Русі як цілісної держави.
Основною формою державних податків спочатку була данина, яку збирали через так зване
полюддя. У 945 р. законодавчо встановлено розмір данини з одиниці обкладання, а також час та
місце її збору. Одиницею обкладання при стягуванні данини з окремої сім’ї був “дим”, а з окремо-
го господарства – плуг або рало.
Основні верстви населення Київської Русі:
 “мужі” – знать, бояри на чолі з Великим князем (княжі воїни, старші й молодші дружинни-
ки, племінна (місцева) знать;
 “люди” – міська знать (купці, пов’язані з міжнародною торгівлею);
 “молодші люди” – мешканці міст (дрібні торговці, крамарі, ремісники);
 “чернь” – найбідніші прошарки міста;
 “смерди” – селяни, основна маса населення. Селяни поділялися на групи відповідно до сту-
пеня залежності від знаті;
 “холопи” – раби (закупи, рядовичі).
Із прийняттям християнства з’явився ще один значний прошарок суспільства – духовенство,
яке замінило собою волхвів та інших служителів язичницьких богів, культів.
Головними галузями економіки Київської Русі, були двопільне землеробство (пшениця, жито,
просо, ячмінь, овес) та скотарство (велика рогата худоба, коні, свині). Було поширене мисливство,
особливо на хутрових звірів, рибальство, бортництво (примітивне бджолярство).
Високого розвитку набуло ремесло, яке налічувало до 40 спеціальностей: виготовлення зброї,
щитів, панцирів, замків, цвяхів, предметів домашнього вжитку, гончарних, ювелірних виробів то-
що.
У другій половині XIV ст., коли в Західній Європі утворилися централізовані держави, більшу
частину українських земель (Чернігово-Сіверщина, Київщина, Поділля, східна частина Волині)
було приєднано до Великого князівства Литовського, а Галичину і Західну Волинь (Холмщину і
Белзщину) загарбала Польща. В 30-х роках XV ст. під владу Польського королівства потрапило
Західне Поділля. Закарпаття загарбала Угорщина, а Буковина ввійшла до складу Молдавського
князівства.
Загарбання українських земель іноземними державами призвело до змін у земельних відносинах.
Виникла і поступово збільшувалася земельна власність литовських, польських, угорських, мол-
давських феодалів.
У Великому князівстві Литовському земельна власність була умовною, тимчасовою,
пов'язаною з військовою службою. Великий князь вважався господарем усієї землі, що складалася
з князівських і волосних земель, які надавалися удільним князям. Після ліквідації уділів у кінці
XIV ст. землі отримували князівські намісники (старости), призначені в землі-воєводства. Ті, в
свою чергу, розподіляли землі між місцевими князями і боярами, повітовими воєводами та старос-
тами. Так встановлювалася ієрархія васальних відносин. Ця залежність визначалася в угодах і
присяжних грамотах. Володар землі міг передавати її у спадщину лише з дозволу уряду, якщо на-
ступний власник продовжував служити у війську. Таке правило поширювалося на всі види земель
— спадкові, куплені, вислужені. У 1447 p. польський король і Великий Литовський князь Казимир

24