Page 25 - 2575

пітулярії про вілли” (Закон про маєтки), де:
- визначається монопольне право феодалів на земельну власність;
- натуральне господарство проголошується ідеальною формою організації економічного
життя;
- як виключення допускається продаж надлишків продукції та купівля того, що не виробля-
ється у маєтках власними силами;
- чітко окреслюються правила поведінки та обов'язки суб'єктів господарювання.
Таким чином в „Капітулярії про вілли” закріплювалась залежність селян, а завдання економі-
чної політики зводилось до зміцнення кріпосництва.
Релігійні трактати цієї доби фіксують настанови щодо господарської діяльності людей, яка є
богоугодною. Гонитва за багатством вважається гріховною, оскільки відволікає людину від слу-
жіння Богові і знищує добро, яке є в людині. Кожен повинен заробляти на прожиття своєю пра-
цею, і тільки вона дає людині право на користування земними благами. При цьому діяльність од-
нієї людини не повинна порушувати інтересів інших, звідси – заборона брати процент за позику,
пошуки справедливої ціни в торгівлі.
Аквінський Фома (1225 – 1274 рр.) – італійський єпископ і богослов. Економічні ідеї основ-
них його творів “Сума філософії” та “Сума теології” спираються на праці Аристотеля. Переду-
сім це вчення про “справедливу” ціну, яка повинна відповідати двом вимогам: забезпечувати екві-
валентність обміну відповідно до кількості “праці та витрат” та забезпечувати учасникам обміну
певний рівень життя згідно їх соціального статусу. В ціні повинні також враховуватись затрати на
зберігання, доставку, а також страхування на випадок можливих втрат внаслідок грабежів на доро-
гах. Він виступав із релігійно-етичним обґрунтуванням товарного обміну, грошей, ціни, прибутку,
проценту; поділяв багатство на природне (плоди землі та ремесла) й неприродне (золото і срібло).
Визнавав справедливим отримання надбавки до первісної ціни (ренти) у землеробстві, помірного
прибутку, який відповідає місцю виробника чи торговця в феодальній становій ієрархії. Проте
вважав гріховними лихварство і лихварський процент, які порівнював з продажем того, чого не
існує. Разом з тим, позики на державні потреби вважав допустимими, а процент тлумачив як ком-
пенсацію за ризик втрати грошей.
Середньовічне місто та його роль у становленні ринкових відносин в Західній Європі.
Ремісничі цехи та купецькі гільдії. В ХІ ст. почали відроджуватися античні міста, зароджувались
і зростали нові, передовсім в Італії та Франції (Венеція, Рим, Неаполь, Париж, Ліон). Вони стали
важливими центрами як військово-адміністративного, так і господарського (ремісничо-торгового)
значення. Водночас населення міст дедалі більше обтяжувало підлегле становище щодо сеньйора,
котрий володів міською землею та регламентував життя населення. Це призводило у XII-XIII ст.
до так званих комунальних революцій, у результаті яких велика кількість міст здобули
самостійність, отримали самоуправління, а мешканці міст – особисте звільнення від кріпосної
залежності. Усі повноправні міщани ставали вільними, користувалися майновими і політичними
правами. Це створювало сприятливі умови для ефективнішого розвитку ремесла та виникнення
ремісничих цехів.
Водночас зросло значення торгівлі, яка набула корпоративного характеру (купці
об’єднувалися в торгівельні гільдії). Склалися внутрішні національні ринки. З розвитком торгівлі
відбувалося становлення грошової, фінансово-кредитної систем. Оскільки не існувало державної
монополії на карбування монет, їх поряд з королем карбували також суверенні сеньйори та міста,
що зрештою призвело до поширення трапез. Міняйли не лише обмінювали одні гроші на інші, а й
займалися кредитними операціями та лихварством, що сприяло швидкій концентрації
банківського капіталу, збільшенню його економічного та політичного впливу.
З розвитком ринку набув поширення феодальний найм та розпочалася комутація ренти.
При цьому феодальна залежність селян істотно зменшувалась або зовсім скасовувалась (за викуп).
Політика держав була значним рушієм становлення та розвитку феодальних відносин,
оскільки саме королі роздавали землі та створювали систему імунітету, як засіб отримання
передовсім військової підтримки в період численних колонізаційних та міжусобних війн.
Формування централізованих абсолютистських монархій у XV ст. супроводжувалося зростан-
ням державно-централізованих форм експлуатації селян, загальнодержавних і місцевих податків,
втручання держави у селянсько-сеньйоріальні відносини. Разом з тим воно створило необхідні пе-
редумови для уніфікації грошової, митно-податкової та адміністративної систем у рамках окремих
держав (королівств), сприятливо вплинуло на розвиток грошово-кредитних відносин у Європі.
Епоха феодалізму загалом характеризувалася переважанням сільського господарства над ре-
меслом. Якщо на початковому етапі сільськогосподарське виробництво мало виключно натураль-
ний характер, то починаючи з ІХ ст. воно повсюдно набувало товарності. Основними
сільськогосподарськими культурами були: полбі, пшениця, жито, просо, ячмінь, овес, льон,
коноплі, яблука, груші, вишні, сливи, горіхи, шовковиця, айва, персики, виноград, аґрус, ріпа,
редька, огірки, дині, гарбузи та ін. Тваринництво до кінця ХІІІ ст. мало другорядне значення після
рільництва. Воно було екстенсивним, у доменіальному господарстві переважала велика рогата ху-
доба, а в селянських господарствах – дрібні тварини: свині, кози, кури, качки, фазани. Окремою
галуззю стало конярство.
23