Page 24 - 2575

Проте, незважаючи на приведену періодизацію, це питання на загальноосвітньому рівні зали-
шається до нинішнього часу досить складним, адже перехід до феодалізму в різних країнах Європи-
та Азії не був одночасним.
Становлення феодального господарства яскраво простежується на прикладі Франкського коро-
лівства (V-ІХ ст.), що було створено германськими племенами на території Півнвчної Ганнії (сучас-
ної Франції), а з VІІІ ст. започатковано над більшою частиною Західної Європи. Цей прцес відбував-
ся через селянську громаду. Громаді належали територіальне верховенство, колективна власність
на всі землі. Право приватної власності поширювалося на будинок з присадибною ділянкою, на ру-
хоме майно. Неподільні угіддя були спільною власністю членів громади. Наділ землі, яким володіла
селянська родина, переходив від батька до сина ( а з VІ ст. –і до дочки) і був їх власністю. Так пос-
тупово формувався аллод –повністю незалежне спадкове володіння землею. Ця власність вільно ві-
дчужувалась, заповідалася, дарувалася, продавалася, купувалася, обмінювалась без дозволу грома-
ди.
У VІІІ-ІХ ст. у франкському суспільстві відбувся переворот в аграрних відносинах, що приско-
рив прцес створення феодального господарства. Карл Мартел (714-751 рр.) –правитель Франкської
держави –провів військово-аграрну реформу. Зміст її полягав у припиненні роздавання землі у спад-
кову власність. Воїни-рицарі отримували пожиттєві земельні дарування –бенефіції –за умови вико-
нання військової служби і васальної присяги на вірність королеві-сеньйорові.
Поступово права васалів на землі, що були пожалувані, розширювались, адже сини багатьох ва-
салів продовжували служити сеньору свого батька.
Право власності на землю зберігалося за сеньйором, який надавав її. Відмова від служби або
зрада призводили до конфіскації бенефіція. Крім того важливим були й чисто психологічні причини:
характер стосунків, що склалися між васалом та сеньйором. Як свідчать сучасники, васали були вір-
ними та відданими своєму сеньйору.
Відданість цінилась дорого, і бенефіцій все частіше ставав майже повною власністю васала, пе-
реходячи від батька до сина. Земля, яка передавалася у спадок, отримала назву лен або феод, а її
власник –феодал, звідки і назва суспільно-економічної системи –феодальна.
Одночасно із зростанням великого землеволодіння формувалося феодально-залежне селянство.
До нього крім сервів, колонів, вільновідпущених, належали також вільні франкські алодисти та дрі-
бні галло-римські землевласники. Звичайним явищем у Франкській державі стала комендація –
подібний до патронату інститут особистої залежності, коли селяни потрапляли під покровительство
короля, світського чи духовного феодала. З часом особиста залежність селян поширилася на їхні зе-
млі. Протягом VІІІ-ІХ ст. нівелювалися майновий і соціальний статус різних категорій залежного
селянства. Селяни різного походження відрізнялися забезпеченістю землею, обов’язками щодо зем-
левласника.
Темпи розвитку феодальних господарств визначалися політикою франкської держави Каролінг-
ського періоду (династія утвердилася 751 р.). Згідно з правовими нормами кожна вільна людина бу-
ла зобов’язана знайти собі сеньйора. Посади намісників стали спадковими.
Феодальне господарство утверджувалося в межах маєтку-сеньйорії. Господарство феодала но-
сило багатогалузевий характер, що пояснюється необхідністю в умовах панування натуральних від-
неосин забезпечувати всі потреби феодала. Орні землі феодального маєтку ділились на дві частини:
панські (домен) та селянські.
Отже, протягом V-ІХ ст. у Франкській державі сформувалася класична форма феодального
службового землеволодіння та сеньйоріально-селянських відносин. Дрібне господарство франків,
що грунтувалося на алодіальній власності, витіснив маєток-сеньйорія. В Італії, Іспанії римські гос-
подарські структури переважали над варварськими.
Феодальні форми господарства та їх висвітлення у „Салічній правді” та „Капітулярії
про вілли”.Економічні погляди Ф.Аквінського. В епоху середньовіччя основу економіки ста-
новило натуральне господарство та ремісництво, розвиток торгівлі був незначним. Інтелектуальне
життя було підпорядковане релігії. Основні твори і документи цього періоду – це збірки законів і
правил, а також релігійні трактати. Найвідомішими законодавчими пам’ятками раннього серед-
ньовіччя є “Салічна правда”, “Капітулярій про вілли” (V та ІХ ст., держава франків).
Салічна правда, як і інші подібні до неї германські «варварські правди» не являє собою сис-
тематизованого зводу законів або кодексу, який має охоплювати абсолютно всі сторони суспіль-
ного життя і викладатись у формі загальних постанов. Положення її не носять характеру загальних
юридичних норм, а є фіксованим переліком правових конкретних звичаїв і відповідним їм пока-
рань, головно, у вигляді різних грошових штрафів. Здебільшого її статті присвячені злочинам про-
ти особи і майна. Ці статті встановлюють покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, коней,
собак, рабів, за підпал, ламання загорож. Салічна правда передбачала суворі покарання, великі
штрафи (вергельди) за вбивство, тілесні ушкодження.
«Салічна правда» — це судебник, що складається зконкретних судових випадків (казусів), які
в результаті багаторазових повторів перетворилися на судовий звичай. Однак ця конкретність, де-
тальний опис різних сторін повсякденного життя франків надають творові найбільшої наукової
привабливості як історичному джерелу.
Через три століття економічні питання середньовічного помістя знайшли свій відбиток в „Ка-
22