Page 22 - 2575

засуджується.
З точки зору протиставлення природного неприродному він підходить і до аналізу товару та
грошей. Аристотель звертає увагу на подвійне значення благ (споживна вартість і мінова вартість).
Обмін, на його думку, повинен відбуватись за “справедливою ціною”, за якої кожен отримує сті-
льки, скільки сам дає іншому. Гроші виступають засобом, який дозволяє порівнювати різні потре-
би. При цьому роль міри вартості гроші виконують лише тому, що люди просто домовилися при-
ймати їх як оплату товару. Природними функціями грошей він вважає функції засобу обігу й міри
вартості, використання грошей як засобу нагромадження віднесені ним до хрематистики.
Особливості господарського розвитку Давнього Риму. Характеристика аграрного госпо-
дарства Стародавнього Риму у працях Каттона Старшого, Варрона та Колумелли. З часом
Афіни поступаються Давньому Римові. У 338 р. до н.е. Грецію завоювала Македонія, а в ІІ ст. до н.е.
Балканський півострів став легкою здобиччю Римської рабовласницької держави.
Історія Риму –яскрава сторінка розквіту і загибелі рабовласницького господарства у своїй кла-
сичній формі. Земля та землеробство в Римі та Італії з самого початку відігравала визначну роль.
Саме тому землеволодіння стає основою економічного життя Стародавнього Риму. Поряд з дрібною
власністю з’являються великі господарства, що використовують працю рабів. Головною сільського-
сподарською культурою стає пшениця.
Економіка засновувалася на багатогалузевому сільському господарстві. Розвиток ремесла в Да-
вньому Римі відбувався повільно, адже ремеслом у кожному домі займалися раби, крім того, держа-
ва, яка орієнтувалась на земельних власників, не сприяла їх розвитку.
Рабів постачали нескінченні завойовницькі війни. До того ж за їх рахунок римська громада зна-
чно розширювала свої земельні володіння, внаслідок чого з’явилися нові форми економічної діяль-
ності. Значна частина завойованих та конфіскованих земель була малородючою і як для уряду, так і
для селян-колоністів була мало привабливою. Саме через це було відкрито широкий прстір для при-
ватного підприємництва: бажаючим надавали можливість розробляти пустки за умови щорічно вно-
сити да казни десятину з посіву, десяту частину з насаджень та збір з кожної голови худоби, яка ви-
пасалася на пасовищах.
Наслідком цьго стає зростання великого землеволодіння, збільшення кількості безземельних,
що складали армію наймитів, поширення використання праці рабів.
Основним типом рабовласницького господарства стала вілла (площею 25-100 га), де працювало
декілька десятків рабів. Господарство її було багатогалузевим, інтенсивним. Вілли розташовувалися
поблизу міст, куди збувалася частина врожаю. Як форма організації господарства вілла мала ряд пе-
реваг перед дрібним селянським господарством: тут застосовувалася кооперація праці, вона була
краще організована, використовувалися різноманітні знаряддя та застосовувалися передові на той
час агрономічні методи.
У ІІ ст. до н.е. в Римі внаслідок концентрації землі, дешевої рабської сили виникають латифун-
дії –великі, гловним чином скотарські господарства римської верхівки, засновані на використанні
рабської праці. Латифундії нараховували десятки тисяч гектарів землі та велику кількість рабів. Бо-
ротьба за землю була важливою ознакою економічного розвитку Риму.
В цей період в Римі отримало значний розвиток грошове господарство: існувала велика кіль-
кість банків, які виконували найрізноманітніші посередницькі функції в різних грошових розрахун-
ках; розвивалася і зовнішня торгівля. Поступово населеня прагнуло до набуття багатства, справою
честі вважалося акуратно вести свої грошові справи, примножувати, а не витрачати отриманий спа-
док.
Хоча наприкінці І тис. до н.е. Рим і перетворився у велику світову державу, він уже схилявся до
занепаду, адже з розвитком великого , де використовувалася праця рабів, у корені був зруйнований,
на який здавна спиралася держава –господарство дрібних землевласників. У всіх галузях діяльності
застосовувалася праця рабів, які займалися ремеслом, керували підприємством своїх панів та бан-
ківськими операціями, навчали дітей тощо. Кількість їх була величезна, а життя дуже важким, що
призводило до постійних повстань та виступу (наприклад, повстання під проводом Спартака у 73-71
рр. до н.е.). Проте закроза державі була не збоку бунтівників рабів, а через падіння класу дрібних
власників, яке відбувалося паралельно з посиленням рабства.
Характерною рисою розвитку сільського господарства на початку І тисячоліття стало подальше
розповсюдження латифундій, які засновувалися на примусовій праці рабів. Продуктивність госпо-
дарства латифундій можна було забезпечити лише за умов надексплуатації та жорстокого примусу
до праці (під загрозою здоров’я та навіть життя), а це, в свою чергу, вимагало низьких цін на рабів,
що дозволяло би легко замінити вибулого раба на іншого. Але з припиненням великих переможних
війн різко скорочується надходження рабів, а ціни на них різко зростають.
У І-ІІ ст. н.е. розпочалися зміни в організації виробництва у володіннях великих землевласни-
ків. Латифундії поділялися на невеликі ділянки (парцели), які надавалися в оренду колонам –
дрібним землеробам. Вони були вільними громадянами і потрапляли в поземельну залежність від
власника землі за угодою, що ліквідовувалася за бажанням однієї із сторін. Виникли рентні відноси-
ниу вигляді натуральних і грошових платежів, відробітків. Колони віддавали одну третину врожаю і
відробляли 6 днів панщини, виконували державні повинності, платили податки. Рабам, які займали-
ся ремеслом або комерційною діяльністю за дорученням рабовласників, почали надавати пекуліум
20