Page 21 - 2575

тіше ремісничого типу, які поповнювали нестачу в території та робочій силі у воєнних походах. По-
лісу належали довколишні долини чи острови. Одна земля, угіддя, природні багатства, які спочатку
належали громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Серед вільних були багаті, менш замо-
жні та зовсім бідні. Між аристократією і сільським населенням (демосом) точилася боротьба. У ба-
гатьох полісах земельній аристократії вдалося перетворити селян на рабів і примусити працювати на
себе.
Найяскравішим прикладом рабовласницької держави була Спарта –наймогутніший у військо-
вому відношенні поліс Стародавньої Греції. Він сформувався завоюванням спартанськими племе-
нами ахейських іпотів, яких вони перетворили на рабів. Фізична праця для спартанців була приниз-
ливим заняттям, їхня справа –війна. Спарта була військовим табором, готовим в кожну мить рушити
на ворога або на іпотів.
Інакше формувалися рабовласницькі держави в Аттиці, у прибережних районах Греції та на ос-
трівній частині Еллади. Тут великого розвитку досягли ремесло і торгівля. Землеробство відігравало
другорядну роль. Більш висока продуктивність праці та темпів економічного розвитку забезпечува-
лись значно ширшим, ніж на Давньому Сході, застосуванням техніки (залізні знаряддя праці у зем-
леробстві, будівництві тощо). Удосконалювались і гірнича справа та металургія. Проте технічний
прогрес зачіпав лише ті галузі, в яких, в основному, використовувалася праця вільних людей, а не
рабів. Головним центром ремісничого виробництва та торгівлі стали Афіни. Особливо значною стає
їх роль у У ст. до н.е. Вони перетворюються не лише на центр освіти Еллади, культурну столицю
Греції, а й у важливий господарський центр, де отримали розвиток усі сфери економіки: будівницт-
во, ремесла, торгівля, суднобудування та морські перевезення, текстильне та гончарне виробництво.
Отримують розвиток і товарно-грошові відносини. В обіг вводяться золоті, срібні та мідні гроші,
з’являються кредитні відносини, поширюється лихварство. В багатьох галузях застосовується праця
рабів, головним джерелом надходження рабів стають воєнні походи.
Нескінченні війни між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і ра-
бовласниками паралізували економічне життя країни –сільське господарство, ремесла, торгівлю.
Економічну думку Стародавньої Греції класичного періоду пов’язують з класичним рабством.
У працях Ксенофонта, Аристотеля, Платона були здійснені перші спроби теоретичного осмислен-
ня економічного устрою сучасного їм суспільства. Давньогрецька концепція економіки полягала в
адміністративному мистецтві управління домогосподарством, вона сформувала уявлення про ефе-
ктивне управління ресурсами для досягнення головної мети – задоволення потреб.
Ксенофонт (430-354 рр. до н.е.). Економічні погляди викладені у ряді праць – “Про доходи
Афін”, “Про господарство”, “Економікос”. Завдяки назві останньої в науковий оборот був введе-
ний термін "економіка" (“ойкос” – домогосподарство, “номос” – правило, регулювання) – мистец-
тво управління домашнім господарством (маєтком грека-рабовласника). Основою господарства
Ксенофонт вважав землеробство, яке, на його думку, має природно обумовлені переваги над ремі-
сництвом та торгівлею. Він робить цінні спостереження стосовно природи товару і ринку, поділу
праці і обміну. Вчений звертає увагу на природне походження поділу праці на розумову та фізич-
ну, на залежність глибини поділу праці від розміру ринку. Він розрізняє дві сторони товару – ко-
рисність речей (споживну вартість) та їх здатність обмінюватися (мінову вартість), дає визначення
грошей і досліджує їх функції як засобу обігу та нагромадження скарбів. У праці “Про доходи
Афін” Ксенофонт розмірковує над проблемою економічної ролі держави і доводить ту невибагли-
ву думку, що держава повинна збагачуватись так само, як і приватні особи.
Платон (428-348 рр. до н.е.). Економічні погляди викладені у двох основних працях – “Дер-
жава” та “Закони”, в яких вчений представив моделі ідеального державного устрою. Недоліком
будь-якої держави, на думку Платона, є постійна боротьба громадян за свої економічні інтереси і
матеріальні блага, розкол на “державу багатих” і “державу бідних”. Нерівність випливає із самої
природи людей: здібності окремої людини є обмеженими, а її потреби – безмежними. Держава по-
винна забезпечувати соціально справедливий розподіл сукупного багатства, за якого кожна вільна
людина одержуватиме свою частку відповідно до її природних здібностей. Положення цих праць у
майбутньому стануть вихідними для цілої низки творів про організацію суспільного життя на ко-
муністичних засадах.
Соціальним ідеалом Платона була натуральна економіка із використанням рабської праці, він
засуджував нагромадження багатства та його джерела — торгівлю і лихварство які оголосив за-
няттями, недостойними для греків.
Аристотель (382-322 до н.е.). Економічні погляди викладені у працях: “Політика”, “Ритори-
ка”, Нікомахова етика”. Аристотеля часто називають першим економістом, батьком економічної
науки, оскільки саме він вперше окреслив більшість економічних категорій і проблем, які пізніше
постали в центрі уваги економістів.
Аристотель створив оригінальну теорію поділу праці. Предметом його аналізу були відносини
власності, вартість і ціни товарів, йому належить перша спроба аналізу капіталу (хрематистики).
Він розрізняв “природні” і “неприродні” явища господарського життя. Виробництво необхідних
для життя продуктів та їх справедливий обмін (землеробство, ремесло, дрібна торгівля) – це при-
родна сторона господарської діяльності – “економіка”. Діяльність, спрямована на збагачення (ве-
лика торгівля та лихварство), – це хрематистика (chremata – майно, багатство), Аристотелем вона
19