Page 18 - 2575

У мезоліті утвердилися сучасні післяльодовикові природно-кліматичні уиови. Для мезоліту ха-
рактерний високий рівень виготовлення мікролітів. З’явилися макроліти –кам’яні знаряддя, зокрема
сокири. Вже можна було обробляти дерево. Першими приручиними тваринами були собака, бик і
свиня. В цей час зародилося землеробство і виникли постійні поселення.
Неоліту притаменне утвердження різних галузей відтворюючого господарства. Цей процес діс-
тав назву “неолітична революція”. Складовою частиною цієї епохи був мідний вік, або енеоліт, коли
відтворююче господарство стало домінуючим.
Ріллю обробляли дерев’янною мотикою з кам’яним чи кістяним наконечником, пізніше –ралом.
Зерно на борошно мололи кам’яними жорнами. Збіжжя жали крем’яними або кістяними серпами.
Розводили велику і дрібну рогату худобу, коней, свиней. Розвивалося общинне ремесло. Використо-
вувався перший штучний матеріал –кераміка. Зародилося прядіння і ткацтво, з’явився ткацький вер-
стат. У неоліті остаточно завершився процес формування техніки обробки каменю (шліфування, пи-
лення, свердління), вдосконалилися лук і стріли. Виник незалежний транспорт –лижі, віз, сани, во-
локуші.
В економічній історії роль первіснообщинної доби досить велика. Саме в цей період закладено
основи докапіталістичних економічних структур, що визначали форми подальшого розвитку людст-
ва на тисячоліття вперед. Створені і передані наступним поколінням найважливіші галузі економіки.
Слідом за першим великим поділом праці (скотарство відокремилося від землеробства) настає
наступний великий розподіл праці (відокремлення ремесла від сільського господарства). Це, в свою
чергу, потягнуло розвиток обміну, спочатку без участі грошей, натурального, потім –товарного ви-
робництва, зародження та створення перших в історії людства міст.
Пртягом багатьох тисячоліть, разом з основною продуктивною силою –виробниками –у процесі
розвитку людства вдосконалювалися предмети та знаряддя праці. Вони еволюціонували від недос-
коналих кам’яних рубил до сокир, молотків, луків, списів, сільськогосподарських знарядь. Нові пот-
реби сільськогосподарського розвитку сприяли появі металевих знарядь, спочатку з міді, потім –
бронзи.
В ІІІ тис. до н.е. починають складатися рабовласницькі відносини, з’являється патріархальне
рабство, притаманне державам Давнього Сходу (на відміну від античних держав, де існувалоь кла-
сичне рабство). В Єгипті існували рабські ринки, де вільно продавали і купували невільників. Най-
більшими рабовласниками були фараони, які привозили полонених із завойованих країн. Рабів їхні
власники використовували як слуг, хоча великої різниці між селянами-общинниками і рабами не
було. Перші могли потрапити в боргове рабство, другим дозволяли мати сім’ї. Раби належали дер-
жаві, храмам, приватним особам, але вони не були основними виробниками матеріальних благ; ро-
боту, особливо в сільському господарстві, яке було основою економіки, виконували селяни-
общинники, більшість з яких знаходилася в тій чи іншій мірі залежності від держави
Власність на землю належала територіальним громадам, а рухоме майно було приватною влас-
ністю членів громади, які обробляли виділені їм наділи землі. Одночасно існував державний сектор
економіки, в який входили землі, що належали храмам; працювали тут формально вільні, але без-
правні так звані царські люди. І в державному, і в громадському секторах як допоміжна використо-
вувалась праця рабів.
Писемні пам’ятки стародавнього світу – документи господарської звітності, зведення законів,
юридичні акти та твори про управління державою та державним господарством – мали норматив-
ний характер і відображали економічні уявлення суб’єктів традиційної економіки.
Еволюція господарства в давньому Єгипті та його відображення в пам’ятках економчної
думки. До найдавніших джерел економічної думки належать писемні пам’ятки Стародавнього
Єгипту: “Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара” (ХХІІ ст. до н. е.), “Проре-
чення Іпусера “ (ХVІІІ ст. до н. е.), “Пророцтво Нефертіті”, “Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму
синові Піопі” (ХХІ-ХVІІІ ст. до н. е), „Папірус Вільруба” (ХІІ ст.. до н.е.). Вони дають уявлення
про економічні і політичні функції фараона – глави держави та вищих чиновників; про власність,
рабство, товарно-грошові відносини у стародавніх єгиптян. У них знайшли відображення питання
організації праці ремісників і землеробів, рекомендації щодо підвищення ефективності
функціонування чиновницького апарату. Зокрема у “Повчанні гераклеопольського царя своєму
синові Мерікару” йшлося про „правила мистецтва державного керівництва і господарювання”. У
“Прореченні Іпусера “ присутня критика росту масштабів боргового рабства і лихварства, завдяки
чому „простолюдини могли стати багатими”. „Папірус Вільруба” –це відображення результатів
огляду і виміру державних земель у середньому Єгипті.
Господарський розвиток та економічна думка Месопотамії. Закони Хаммурапі. У кінці ІІІ
тис. до н.е. в Месопотамії утворилося могутнє централізоване Вавилонське царство. Тут значного
розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Вавилонські купці вивозили фініки, інжир, зерно,
вовну, ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь. Існувало лихварст-
во.
У ІІ тис до н.е. у давньосхідних державах відбувається деяке вдосконалення знарядь праці, спо-
стерігається прогрес у ремеслі та сільському господарстві, зростає товарність виробництва, отримує
розвиток лихварство та боргове рабство. Державні землі на різних умовах починають надаватися
приватним особам. У той же час між різними регіонами Близького Сходу встановлюються економі-
16