Page 63 - Дані методичні вказівки з курсу “Українська мова: термінологія та стилістика” розраховані на студентів ІІ курсу спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність”

урізноманітнення викладу в офіційно-діловому та науковому стилях, але
зловживання ними призводить до трафаретності.
Існують міжстильові фразеологічні словосполучення (не покладаючи рук,
дотримати слова, у такому випадку). Ознаки офіційності несуть у собі такі
словосполучення: взяти за основу, порушити клопотання, довести до відома.
Наукові формулювання, правила властиві науковому стилю: провести
експеримент, довести теорему, зробити граматичний розбір. У
публіцистичному стилі вживаються словосполучення, які мають виразну
експресивність на зразок: життя прожити – не поле перейти, точка зору.
Тим він і відрізняється від наукового й офіційно-ділового. У розмовному і
художньому мовленні багато використовуються емоційно-забарвлені
фразеологічні одиниці (з глузду з’їхати, ляси точити, переливати з пустого в
порожнє). Мета їх – образно змалювати події та передати живе побутове
мовлення.
До стилістичних ресурсів простого речення входять способи вираження
членів речення, особливі випадки використання однорідності, засоби зв’язку
між однорідними членами, різновиди простих речень, порядок слів.
Найбільш поширеним типом речень в усіх стилях мови є розповідні
речення, які повідомляють по якусь подію, явище, факт або твердять про
наявність у предмета певної якості. У розповідних реченнях присудок інколи
ставиться перед підметом (Засмічують мову недоречно вжиті іншомовні слова).
Постановка присудка перед підметом є обов’язковою для слів автора і в
авторських ремарках драматичних творів (“Життя мені всміхалося, - говорив
Іван Франко, - а діти були тим весняним промінням, яке зігрівало моє серце”).
Розповідні речення властиві монологічній формі мови, а в діалогічній
широко виступають питальні, спонукальні і окличні. Три останні типи речень у

меншій мірі вживаються у публіцистичному стилі і обмежено – в науковому і
офіційно-діловому.
Питальні речення є засобом пожвавлення розповідей. Інтонація таких
речень відзначається підвищенням тону на слові, зв’язаному з питанням. Коли
необхідно уточнити подробиці, що стосуються думки, до складу такого речення
включають займенники і прислівники: хто, що, який, коли та ін. Усі питальні
слова стоять на початку речення. Риторичні питальні речення, будучи емоційно
забарвленими ствердженями, вживаються у художньому, розмовному та
публіцистичному стилях, інколи зустрічаються в наукових текстах. (Хто серця
чистого добро Злобою чорною поборе? /Рил./)
Спонукальні, або наказові, речення виражають наказ, вимогу, прохання,
благання, пропозиції та ін, залежно від чого ці речення мають різну інтонацію.
Експресивне забарвлення таких речень не властиве науковому стилю, а в
офіційно-діловому вони застосовуються в командах, наказах, оголошеннях та
ін. У публіцистиці такі речення мають місце у відозвах, закликах, заголовках
тощо. Найбільшого поширення спонукальні речення набули в розмовно-
пубутовій мові та діалогах художніх творів. Наприклад: Хай сяється цей світ, з
якого ми світанно вийшли, щоб добро творити. Хай вічно будуть люди між
людьми, І звук, і слово, що веде на битви /Горл./.

63