Page 64 - Дані методичні вказівки з курсу “Українська мова: термінологія та стилістика” розраховані на студентів ІІ курсу спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність”

Окличні речення властиві емоційно насиченій діалогічній мові. Їх
можна побачити у поезіях, драматичних творах, а також в емоційно
забарвлених публіцистичних. (Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!
/Шевч./). В офіційно-діловому та науковому стилях такі речення майже не
вживаються.
Українська мова належить до мов з вільним порядком слів у реченні. Але
цей вільний порядок слів є відносним і обмеженим певними нормами, тому що,
крім граматичних функцій, він має смислові і стилістичні. Порядок слів буває
прямий і зворотний. При прямому порядку слів група підмета передує групі
присудка, узгоджене означення стоїть перед означуваним словом, а
неузгоджене – після нього. Прямий порядок слів властивий науковому,
офіційно-діловому та публіцистичному стилям.(Слово - це наш Бог, і жити
воно має вічно, бо разом із мовою умирає і народ./Я.Гоян/). Зворотний порядок
(інверсія – означає перестановка) допустимий у всіх мовних стилях, але
найбільше у художньому та розмовному. Поставлений перед керуючим словом
додаток набуває важливого смислового та стилістичного значення. (Нехай
возродиться великих душ сім’я і миру возвестить божественні закони!
/П.Куліш/). Неоднаково сприймається думка у виразах Працьовитість здолає
лінь і Лінь здолає працьовитість, адже у них різні підмети, а значить -
діаметрально протилежне значення.
Залежно від того, наявні чи відсутні члени у реченні поділяють на повні і
неповні речення. Пропускатися можуть підмети, присудки, другорядні члени
речення: “Як красу давали – я спала, як щастя – встала”(Нар.тв.). У книжно-
писемній мові неповні речення не вживаються, крім тих художніх текстів, які
відтворюють розмовне мовлення.
Речення, які мають тільки один головний член речення із залежними від

нього словами або без них називаються односкладними. До односкладних
речень належать означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові,
безособові, інфінітивні, називні і слова-речення. Такі речення широко
вживаються у розмовно-побутовій мові, значно вужче в науковому та офіційно-
діловому стилях.
Звертання – це слово, словосполучення або зрідка речення, що
називають особи чи предмети, до яких звертається мовець. Звертання
виражаються іменниками та різними частинами мови, що вживаються в
значенні іменника. Звертання граматично не пов’язується з реченням.
Вживання кличної форми надає звертанням української національної
специфіки.
За функціями і роллю їх поділяють на власне звертання і риторичні.
Власне звертання розраховані на певне реагування того, до кого звертаються.
Вони широко вживаються в розмовній мові і в діалогах художніх творів, у
публіцистичному, офіційно-діловому стилях, а також у листуванні.
/”Степаночку, серце моє, де ти забарився.”,”Скажи мені, мій братику,
королевий цвіте!” (Т. Шевченко)/.
Риторичні звертання не розраховані на реагування об’єкта. Вони
призначені для образного, емоційно напруженого зображування подій і для

64