Page 37 - Дані методичні вказівки з курсу “Українська мова: термінологія та стилістика” розраховані на студентів ІІ курсу спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність”
P. 37

загострених  творах.  Основна  стилістична  функція  омонімів  –  досягнення
               жартівливого або іронічного ефекту.
                      Пароніми  (гр.  para  –  біля,  поряд  та    onyma  –  ім'я)  –  слова,  близькі  за
               звучанням, але різні за значенням.
                      Пароніми  вживаються  у  публіцистиці,  художній  літературі  та  усному
               розмовному мовленні для створення музичності, милозвучності фрази і часом
               для створення каламбурних гумористичних ситуацій. За характером смислових
               зв'язків пароніми поділяють на:
                            Пароніми синонімічні (капля – крапля, важкий - тяжкий);

                            Пароніми антонімічні (еміграція – іміграція, адресат - адресант);
                            Пароніми,  що  мають  деяку  семантичну  близькість  (витрати  –
                            затрати, проносити – приносити);
                            Тематичні пароніми (абонемент –абонент, пам'ятка – пам'ятник ).
               На основі паронімії базується  парономазія – стилістичний прийом, що полягає
               у спеціальному зближенні слів, які  мають звукову подібність. (“Дере коза лозу,
               а вовк козу, а вовка мужик, а мужика пан, а пана   юриста, а юристу дідьків
               триста, а нашого брата дере жінка кирпата, жіночка люба  та дере за чуба…”
               /Б.Лепкий/).
                           Отже,  синоніми,  антоніми,  омоніми,  пароніми  є  важливими
               стилістичними  засобами,  які  допомагають  увиразнювати  думку,  створювати
               самобутній , яскравий образ.
                      Неологізми    (гр.neos         “новий”,  logos      “слово)  –  це  нові  слова,  які
               з'являються  у  мові  разом  з  виникненням  нових  предметів,  явищ,  понять.  Їх
               можна  поділити  на  загальномовні  й  індивідуальні  (авторські).  Загальномовні
               називають  нове  поняття  і  є  нейтральними  (комп'ютер,  менеджер,  дискета).
               Вони  вживаються  в    усіх  функціональних  стилях  мови.  Індивідуальні
               неологізми  творяться авторами з стилістичною метою на основі слів, які вже
               існують,  не  входячи  в  активний  словник  мови  (сонцебризний,  весніти,
               розпрозоритися).  Авторські  неологізми  вживаються  для  посилення  експресії
               вислову  у  художньо-белетристичному  стилі,  а  також  наближених  до  нього
               жанрів публіцистики.  Неологізми виникають у мові постійно і з часом входять
               до складу загальновживаної лексики.
                        Слова,  які  позначають  існуючі предмети, явища, процеси, але вийшли
               із  активного  вжитку  людей,  називаються  застарілими.  Застарілі  слова
               поділяються на дві групи:   історизми  і   архаїзми.
                        Історизми – назви предметів і понять, які вийшли з ужитку (земство,
               князь, війт, малороси).
                        Архаїзми    -  слова, які перестали  активно  вживатись у  мові,  внаслідок
               заміни їх іншими словами. Вони поділяються на:
                           Лексичні (застарілі синоніми до слів сучасної мови): перст – палець;
                           Словотворчі  (мають  спільні  корені,  але  різняться  префіксами  чи
                           суфіксами): письмовець – письменник;
                           Лексико-фонетичні (відрізняються звучанням): злато – золото;

                           Фонетичні (застаріла вимова окремих звуків): зіма – зима;


                                                              37
   32   33   34   35   36   37   38   39   40   41   42