Page 590 - 6816

практик корелюють із висновками Д. Белла про те, що осьовим
принципом політичної системи є співучасть [44, с. 16].
З позиції ідеальної схеми миследіяльності С. Дацюк аналізує
соціальну дійсність і висновує: по-перше, як у європейському, так і

в українському суспільстві не існує справжньої філософії; по-друге,
відсутній тандем «чистий» філософ – філософ-інтерпретатор,
оскільки філософи перетворилися на інтерпретаторів минулого; по-

третє, немає зв’язку філософ-інтерпретатор – політик (філософи не
цікавляться політикою, а політики філософією); по-четверте,
політики присутні виключно у сфері соціальної взаємодії
й займаються популізмом, від чого реальність перетворюється на

хаос [169, с. 124–126]. Висновки С. Дацюка потребують певних
доповнень. Якщо в суспільстві бракує справжньої філософії, то

суспільство й політики не отримують відповідей на нагальні
проблеми, що спричиняє подальшу деградацію: політики стають
«концептуальними персонажами», а точніше, перетворюються на
демагогів і маніпуляторів, а реальність – на хаос. Між філософом-

інтерпретатором і політиком слід помістити концептуальних
персонажів, які сприятимуть адекватному розумінню змісту
дискурсу та назрілих трансформацій. Політики в цій «схемі»

шукатимуть необхідні засоби для реалізації цілей сформульованих
метафізичними персонажами.
Уважаємо, що комунікативна практична філософія дозволяє
обґрунтувати пріоритетне положення філософа в суспільстві. Йому

мусить належати метафізична влада, що принципово відрізняється
від політичної. Якщо остання має бути демократичною, то
метафізична – аристократичною, оскільки здатність свідомо

оперувати ідеями, категоріями й поняттями не є загальною. Ця
відмінність ґрунтується на принциповій різниці сфер діяльності:
об’єктом метафізичної влади є ідеї та поняття, на основі яких
мають свідомо прийматися соціально-політичні рішення, а

об’єктом політичної влади – предметний складник і суспільні
відносини, що стосуються всіх суб’єктів соціального простору.

Висновки до розділу 5

Подолання стану знеособленого буття потребує метафізичних
і концептуальних персонажів. Філософи мають відродити принцип
духовної ієрархії і все назвати своїми іменами: «Хто є хто за своїм

590