Page 588 - 6816

й за власну духовну сутність [394, с. 63], хоча водночас
усвідомлював, що людина не хоче бути відповідальною, а тому
зростає роль філософів і провідників. Ф. Ніцше доводить, що
філософ мусить бути уособленням пріоритету духовного над

матеріальним, відповідальним за поняття, теорії, концепти, які
обґрунтовує, на яких розбудовується та чи та система буття.
Відповідальність за здрібніння людини Ф. Ніцше покладає

на філософів нової генерації, які мають навчити людину сприймати
себе, як продукт власної діяльності, «дивитись на своє майбутнє як
на свою волю, як на щось залежне від людської волі <…> і цим
покласти край страхітливому пануванню безглуздя й випадковості,

яке досі називали „історією” (безглуздя „більшості”)…» [395, с. 93],
проте цей час ще не прийшов і не з’явилося нової генерації

філософів, отож, нікому скеровувати пересічну людину до
особистісного буття.
Е. Гуссерль був одним із небагатьох філософів початку ХХ ст.,
хто відчував відповідальність за буття. Він писав, що філософ має

виконувати в людській спільноті функції архонта [158, с. 83], але
для цього в нього має бути розроблена система понять і цінностей,
а, головне, він має бути уособленням тієї системи цінностей і

понять, яку пропонує. На жаль, постмодерні філософи не змогли
встояти перед спокусами знеособленого буття. Вони капітулювали
перед відповідальністю, яка лежала на філософії від самого початку
її зародження. Причина – вичерпалося особистісне начало

суспільства, як результат – зникла відповідальність за буття.
С. Дацюк слушно зауважує, що філософи матимуть шанс
на відродження лише тоді, коли поєднають своє особисте життя з

долею світу. «Лише поєднавши себе з цілим світом, лише
передбачаючи долю цілого світу, лише передчуваючи ризики й
небезпеки світових тенденцій, філософ виявляється філософом.
Лише в спробі такого чуттєвого злиття – особистої долі філософа й

долі світу – справжня філософія видається можливою» [169, с. 32].
Філософи мають зрозуміти, що вони творять соціум як поняттями,
які через ідеологічні установки впливають на суспільне життя, так і

своїм способом життя. Постмодерні філософи не усвідомили того,
що вони своїм способом життя мають відповідати своїм теоріям.
Досліджуючи зв’язок філософії і політики, дослідники

висновують, що постмодернізм був винаходом самих філософів, які
злякалися неадекватного використання політиками філософських

588