Page 585 - 6816

пов’язана з «волею до взаємності» [211, c. 81]. Але звідки може
взятися воля до взаємності? Уважаємо, що вона безпосередньо
залежить від ступеня духовного розвитку людини.
На основі метафізичної теорії особистості та запропонованого

суб’єкт – об’єкт – суб’єктного методологічного підходу (див.
підрозд. 5.1) уточнімо проблему: хто здатний, а хто не здатний до
відповідальності? Уважаємо, що до відповідальності здатний лише

суб’єкт, спонукуваний у своїй діяльності інтересом суспільства, хто
відчуває єдність із суспільством. Індивід, не керований суспільним
інтересом, не спроможний до відповідальності. Ці твердження
корелюються з висновками Г. Марселя, що відповідальність є

прямою ознакою особистості, а її формування органічно пов’язано
з моральними якостями людини [365, с. 27–28].

Загалом фахівець має нести відповідальність за предметний
і комунікативний складники: за виробництво предмета споживання
й відтворення суспільних відносин. Продукт споживання, що
рухається від продуцента до споживача, утворює певну структуру

відносин, у яких можна виділити екологічний, технологічний,
економічний, політичний, правовий, моральний і світоглядний
складники. За кожен із них фахівець має нести відповідальність.

Конкретизуємо ці роздуми: хто й за що має відповідати в умовах
дискурсивно-комунікативних практик. Предметом і продуктом
діяльності філософа є система понять, яку необхідно покласти в
основу комунікації. Заперечення пріоритету духовного скерувало

розвиток гуманітарних наук до знеособленого начала: розвиток
суспільства набув стихійного характеру. Це сталося тому, що
людина порушила онтологічні засади буття. Модерна й

постмодерна епохи здійснили контрреволюцію, проголосивши
пріоритет матеріального, який реалізовує посередня людина.
Суспільство має керуватися пріоритетом духовного, що означає
таке: системі філософських понять належить пріоритет перед

соціально-економічними поняттями. Зрозуміло, що продуцентом
філософських понять може бути лише чистий філософ, а їх
реалізаторами – історик, митець, науковець психолог, освітянин і

політик; саме вони несуть відповідальність за комунікативний
складник. Отож науковці й інженери відповідальні за предметний
складник людських відносин, а філософи, історики, психологи – за

комунікативний; психологи разом з освітянами – за розвиток
людських здібностей.

585