Page 587 - 6816

соціальних проблем, а також сприятиме розбудові громадянського
суспільства, зменшенню політичної напруженості між різними
гілками влади та суб’єктами суспільних відносин, формуванню
соціального капіталу, спрямовуватиме людину до подолання

екзистенційного вакууму. Отже, визнання пріоритету духовного
над матеріальним висуває на перший план проблему метафізичної
відповідальності філософів за його реалізацію.

Вагомий внесок у відродження місця й ролі філософа у
формуванні особистісного начала суспільного буття здійснив
Ж. Маритен. Так, осмислюючи проблеми ХХ ст., він наполягає на
необхідності відродження моральної (практичної) філософії, метою

якої має бути відновлення ідеалів людського буття [357, с. 22].
Ж. Маритен наполягає на тому, що філософ має довести суспільству,

що прийшов час в основу розв’язання суспільних проблем покласти
персоналізм, і висуває ідею персоналістичної демократії [357, с. 12].
Уважаємо, що формою персоналістичної демократії є дискурсивно-
комунікативні практики. Останні є тією формою суспільного буття,

які дозволяють підтримувати духовну напругу в суспільстві й
спонукати людину до особистісного розвитку. Суспільство потребує
філософів, які б своїм способом життя надавали пересічній людині

наочний взірець особистісного буття.
В умовах пріоритету матеріального політики є
концептуальними персонажами. В умовах пріоритету духовного
їхнє становище не може бути пріоритетним. Нездатність політиків

бути концептуальними персонажами вимагає шукати їм заміну.
Платон першим зрозумів, що філософи мають бути метафізичними
персонажами суспільного буття. Ф. Ніцше успадкував погляди

Платона щодо пріоритетної ролі філософів у суспільстві й першим
у новоєвропейській філософії став писати про відповідальність
людини й філософа за буття. На його думку, безвідповідальність
людини за власне життя досягла абсолютної межі [394, с. 64, 107].

Функція відповідальності, – за висновками Ф. Ніцше, – раніше
лежала на аристократії, яка відчувала себе змістом буття [395,
с. 155]. На жаль, аристократія втратила авторитет. У цих умовах

Ф. Ніцше покладає відповідальність на філософа й називає його
«велетнем відповідальності» [395, с. 58], який має визначати
ієрархію цінностей [392, с. 222]. Ф. Ніцше надзвичайно вимогливо

ставиться до людини. Він наполягав на тому, що людина має бути
відповідальною не лише за результати власних дій, свої вчинки, але

587