Page 584 - 6816

проблеми, розв’язання яких має стати першочерговим у діяльності
метафізичних і концептуальних персонажів.
Спираючись на попередній аналіз, стверджуємо, що будь-яке
суспільство існує доти, поки воно у своєму підґрунті має

особистісне начало. В умовах Російської й радянської імперії
особистісне начало в Україні й механізми його відтворення свідомо
знищували. Відродження духовних засад буття української нації

передбачає реалізацію пріоритету особистості в усіх сферах
суспільства. Водночас, як доводить практика, далеко не всі
суб’єкти діяльності здатні бути відповідальними. Сьогодні
простежуємо бездіяльність еліти, за яку вона мусить відповідати.

Так, кожен громадянин вільний обирати: чи бути суб’єктом
діяльності, чи залишитись пасивним і бездіяльним, але і в першому,

і в другому випадках кожен несе відповідальність за свій вибір
перед суспільством і власною совістю. Діяч, який здатен
конструктивно впливати на перебіг подій, що склалися в тій чи тій
сфері суспільного життя, але відчужується від виконання власних

обов’язків, має нести відповідальність за його бездіяльність. (Для
довідки зауважимо, що таких осіб у Стародавній Греції називали «ідіотами»
[648, с. 91]). Отже, свобода вибору автоматично накладає
відповідальність, і кожен суб’єкт, усвідомлює він чи ні, несе

відповідальність. Як уже було зазначено, взірцем відповідальності
в суспільстві мають бути філософи, але вони, на жаль, ще не
відчули своєї особистісної відповідальності за стан справ в Україні.
А втім і суспільство ще не зрозуміло, у чому полягає

відповідальність філософів, істориків, науковців, митців,
психологів, освітян.
Досліджуючи проблему відповідальності, А. Єрмоленко

акцентує увагу, що є два її види – «за щось» і «перед кимось» [210,
с. 169]. Перше значення має монологічний сенс, це відповідальність
людини за свої вчинки та продукти власної діяльності; друге має
комунікативний смисл, під яким розуміють відповідальність перед

людиною й суспільством. Уважаємо, що індивід має нести
і монологічну, і комунікативну відповідальність, адже в першому

випадку він відповідальний за продукти власної діяльності, а в
другому – за суспільні відносини. Безумовно, монологічна і
комунікативна відповідальності органічно поєднанні.
Комунікативна відповідальність неможлива без монологічної, як і

навпаки. А. Єрмоленко доходить висновку, що відповідальність

584